— Істеричка, як на мене. І хоч би причесалася.
Звична до безкомпромісних суджень Пат, яка оцінювала людей за зовнішністю та зрідка через побіжну схожість із давніми знайомими, Робін не стала заперечувати.
— Будеш чай? — спитала вона, коли закипів чайник.
— Залюбки, дяка, — озвалася Пат, клацаючи клавішами. Електронна цигарка метлялася у неї в зубах. Робін зробила дві чашки чаю, а тоді повернулася до кабінету, зачинила двері і сіла на своє місце за подвійним столом. Кілька секунд вона розсіяно споглядала досьє Гріховоди, а тоді відклала його, увімкнула комп’ютер і вбила у пошук «чорнильно чорне серце мультфільм». «Інді-мультфільм стає культовим», «...неймовірний успіх...», «з ютуба до Голлівуда: чи підкорить “Чорнильно-чорне серце” кіноекран?» Робін зайшла на ютуб, знайшла серію мультфільму та увімкнула.
Забринькало зловісне піаніно, закручені пасма намальованого туману розвіялися і постали надгробки у місячному світлі. Камера оминула кам’яних янголів, зарослих плющем, і зупинилася на прозорій жіночій постаті, що самотньо біліла серед могил.
— Сумно, о, як же сумно! — зітхнула примара. Стиль малювання був досить примітивний, але легка усмішка на обличчі привида здавалася на диво лихою.
Примара розвернулася і попливла серед могил, розчинившись у темряві. На передньому плані щось чорне й лискуче вигулькнуло з-під землі з неприємним хлюпанням. Проява розвернулася до глядача, і Робін побачила, що це чорне-чорнісіньке людське серце. Його усміхнене невинне личко дивно контрастувало із загалом гротескним виглядом. Робін почула, як відчинилися скляні двері офісу, а серце тимчасом помахало відірваною артерією і промовило бадьорим голосом ведучого дитячої передачі:
— Привіт! Я Серцик. Я живу тут, на Гайґейтському цвинтарі, разом із друзями. Вам, мабуть, цікаво, чому я не згнив...
У двері кабінету постукали, а тоді Мідж увійшла, не чекаючи на запрошення.
— ...річ у тім, що я поганий!
— Ой, вибач, — сказала Мідж, — я думала, що ти взяла пів дня відпочинку. Я хотіла...
Вона замовкла із розгубленим виглядом, а тоді зайшла за спину Робін і глянула на екран, де Серцик стрибав серед могил, представляючи різних персонажів, які викопувалися з-під землі.
— Очам не віру! — жахнулася Мідж зі своїм манкунійським акцентом.
— Ти — і оця... дурина? Робін вимкнула звук.
— «Дурина»? В якому сенсі?
— Моя колишня зчуманіла на цьому гадському мультфільмі. Це страшне. Таке хіба що під наркотиками примариться.
— Я його вперше бачу сьогодні, — сказала Робін. — До нас заходила одна з його авторів, хотіла, щоб ми взялися за її справу.
— Хто? Ледвелл... не пам’ятаю, як на ім’я?
— Так, — відповіла Робін, здивована, що Мідж отак одразу згадала. Правильно витлумачивши вираз її обличчя, Мідж сказала:
— Бет її не терпіла.
— Справді? Чому?
— Гадки не маю, — відповіла Мідж. — Це токсичний фандом. «Грай у гру, бвах!» — додала вона рипучим голосом.
— Що? — зі сміхом перепитала Робін.
— Культова фраза. З мультика. Бет завжди її повторювала, якщо я не хотіла щось робити. «Грай у гру, бвах!» Вона в ту паскудну гру теж грала. В онлайні.
— В ту, що зробив Аномія? — зацікавилася Робін.
— Гадки не маю, хто зробив ту інфантильну чухню, — відповіла Мідж і взяла досьє Гріховоди зі столу. — Можна? Хочу додати нові факти.
— Звісно.
Коли Мідж вийшла, задзвонив мобільний: Страйк. Робін поставила знезвучений мультфільм на паузу.
— Привіт.
— Привіт, — промовив Страйк, який дзвонив з вулиці: чути було машини. — Вибач, я знаю, що ти звільняла собі вечір...
— Без проблем, — сказала Робін. — Я в офісі. О шостій поїду дивитися квартиру в Актоні; немає сенсу вертатися додому.
— А, гаразд, — озвався Страйк. — Я хотів спитати, чи ти не проти завтра помінятися завданнями? Мені зручніше буде поїхати на Слоун-сквер, аніж до Камдену.
— Так, добре, — відповіла Робін. На екрані комп’ютера перед її очима чорне серце, завмерши, показувало на темний вхід до мавзолея.
— Дуже тобі вдячний, — сказав Страйк. — Все добре? — спитав він, бо розчув у голосі Робін дивні нотки.
— Нормально, просто... тут щойно був Ґейтсгед. Ну, Пат вирішила, що то Ґейтсгед. Насправді ні. Чув про «Чорнильно-чорне серце»?
— Ні. Це паб?
— Мультсеріал, — відповіла Робін, знову запустивши відео. Звук не вмикала: наляканий Серцик позадкував від фігури, яка виступила з гробниці. Постать була висока, згорблена й загорнута у плащ, а обличчя мала витягнуте, мов дзьоб. — Одна з його авторів просила встановити особу фаната, який не дає їй спокою в інтернеті.
— Пхе, — мовив Страйк. — І що ти відповіла?