— Хтось уже вгадав правильно?
— Я спитала. Виходить, що ні, але Аномії приємно чути хибні відповіді.
— Гівно самозакохане, — буркнув Страйк.
— Як там наша прибиральниця ?
— На закупах в «Алді». Футлярів роботи Фаберже, наскільки я бачу, при собі не має. Натлі прийшов змінити тебе на Спритнику?
— Так, і навіть вчасно, — відповіла Робін, — але хотілося б, щоб він був не таким...
— ...паскудником? Мені теж. Повір, я його потурю, щойно буде найменша нагода. До вечора у Норт-Ґров готова?
— Так, — відповіла Робін.
— Сподіваймося, що Пірс досі не охолонув до Джессіки. І до інших новин: Мідж загубила Тіма Ашкрофта.
— Бляха-муха, це правда?
— З кожним може статися. Мідж їхала за ним з Колчестера і застрягла за вантажівкою, яка стала на розв’язці, тож наразі Ашкрофт лишився без нагляду. Мідж гадає, що він прямує до Лондона, але... ти читала мій лист?
— Так, читала, і погоджуюся: він не дуже вірогідний претендент на роль Аномії. Але впевнено викреслити його було б непогано.
— Саме так. Гаразд, не буду тобі псувати далі вільні години. Нехай щастить у Норт-Ґров сьогодні ввечері. Розкажеш, як все склалося.
Страйк поклав слухавку, а Робін сховала мобільний у сумку і продовжила свій шлях до цвинтаря.
Звернувши на Свейнс-Лейн, довгу вулицю зі стінами обабіч, яка збігала пологим схилом, розтинаючи цвинтар навпіл, Робін побачила попереду групу молодих людей: чотирьох дівчат і хлопця; двоє були у футболках з героями «Чорнильно-чорного серця». У хлопця на спині була написана відома репліка Дрека: «Дрек самотиться і нудикує», а у дівчини — слова Паперовобілої: «Сумно, о, як же сумно!» Компанія стояла між східною та західною брамами, жваво перемовляючись і показуючи то на одну браму, то на другу. Робін була певна, що вони намагаються розібратися, яка половина цвинтаря — Західна, старіша, де поховали Еді і де її було убито; щоб потрапити туди, треба було купувати екскурсію. Робін затрималася і дочекалася, поки компанія зверне направо.
Підійшовши до брами, вона побачила, що компанія купує квитки і заново збирається на іншому боці від каси, де в оточеному арками дворику група людей вже чекала на гіда. Вочевидь, часу до наступної екскурсії лишилося зовсім мало; нутрощі скрутило від тривоги, але Робін сказала собі, що чим скоріше — тим краще, приховала номер і набрала Г’ю Джекса.
Він взяв слухавку не одразу і голос мав невдоволений.
— Алло?
— О... привіт, Г’ю, — сказала Робін. — Це... це Робін Еллакотт.
— Робін! — здивувався і зрадів Джекс. — Чекай, перейду туди, де можна говорити.
Робін почула кроки — вочевидь, він відходив убік від колег.
— Як справи? — спитав Джекс.
— Добре, — відповіла Робін. — А в тебе?
— Непогано. Радий, що ти подзвонила, бо я вже вирішив, що ти мене динамиш.
Робін не зрозуміла, як вона може динамити чоловіка, якому не давала жодних надій, і промовчала. Вона здогадалася, що Джекс очікував на підтвердження, бо він продовжив уже впевненішим тоном:
— Я, власне, тут подумав... не хочеш якось повечеряти разом?
— Ну, — відповіла Робін, — боюся... боюся, що ні, Г’ю. Але дякую за запрошення.
Не почувши відповіді, вона додала (подумки зіщулившись):
— Я... я наразі не дуже готова до побачень, розумієш. Мовчанка.
— Гаразд... ну, сподіваюся, у тебе все добре, — поспішно додала Робін, — і, ну...
— Недобре, — відрубав Г’ю, і раптова холодна лють у його голосі шокувала Робін. — У мене все зовсім не добре. Я тільки цього тижня повернувся на роботу. У мене діагностували депресію.
— О, — мовила Робін, — дуже прикро це...
— Власне, я говорив про тебе з терапевткою. Ага. Згаяв купу часу на розмови про тебе і про те, як воно — весь час дзвонити людині і не отримувати жодної реакції.
— Я... навіть не знаю, що тут сказати.
— Ти розуміла, що мій стан вразливий...
— Г’ю, — сказала Робін, розриваючись між провиною та роздратуванням, — якщо я створила у тебе враження, ніби мені цікаво...
— Терапевтка казала мені, що не варто за тебе триматися, але я все їй доводив, яка ти хороша людина. Але насправді ти звичайна...
— Бувай, Г’ю.
Але Робін не встигла перервати дзвінок і почула останнє слово:
— ...сука.
Серце у Робін калатало ніби після енергійної пробіжки. Вона інстинктивно глянула через плече, але не видно було, щоб Г’ю поспішав до неї вулицею. Робін розсердилася на себе за таку дурну думку.
«Він просто скотина», — сказала собі Робін, але знадобилося ще кілька секунд, щоб вона змогла опанувати себе, підійти до готичної вартівні і купити квиток на екскурсію.
Тепер у дворі чекала на гіда дюжина осіб. Крім фанатів «Чорнильно-чорного серця», тут ще було кілька американських туристів і літня пара у однакових окулярах із роговою оправою.