Робін стала скраю, стараючись не думати про Г’ю Джекса і про слово, яке він виплюнув їй у вухо. «Сука». Зненацька згадалося, як ввічливо і, мабуть, так само ніяково відповів на її незграбну відмову піти випити старший детектив-інспектор Мерфі, до якого Робін відчула раптову симпатію, хоч і ледь знала його.
Екскурсовод з’явився за кілька хвилин по тому, як до групи приєдналася Робін. Це був середніх літ добродій в окулярах та вітровці. Його погляд автоматично помандрував до пари молодих людей у футболках з героями «Чорнильно-чорного серця», і Робін здалося, що чоловік внутрішньо підготувався до випробування.
— Добрий день! Мене звати Тобі, і сьогодні я буду вашим гідом. Наша екскурсія триває близько сімдесяти хвилин. Трохи інформації на старті: якщо вас цікавить могила Карла Маркса, то вона на Східній половині цвинтаря. Туди можна потрапити за квитком, який ви щойно купили.
Робін уже знала про це. Джош та Еді, а слідом Аномія та Моргаус дещо вільно потрактували географію цвинтаря, склавши дві його половини в одне ціле і розмістивши поруч могили, які в реальності розділяла вулиця Свейнс-Лейн.
— Якщо вас цікавить якась конкретна могила...
Дівчина у футболці з Паперовобілою та літня пані в окулярах заговорили воднораз.
— Ми б дуже хотіли побачити могилу Еді Ледвелл...
— Чи заплановане в екскурсії відвідування могили Крістіни Россетті? Гід спершу відповів літній пані.
— Так, ми, безсумнівно, можемо відвідати могилу Россетті. Вона розташована трохи вбік від маршруту. Зазирнемо туди під кінець, щоб не доводилося повертатися.
Що ж стосується могили міс Ледвелл, то, боюся, — додав він, звертаючись до дівчини у футболці з Паперовобілою, — її ми не відвідаємо. Це приватна ділянка. Цвинтар досі функціонує, і рідні померлих...
— Її рідні чхати на неї хотіли, — гучним шепотом вставив молодик у футболці з Дреком, а екскурсовод прикинувся, що не почув його.
— ...мають право на повагу до приватності, і ми просимо гостей виявляти її. Робити фотографії можна, але тільки для власного використання. Будь ласка, не їжте, не пийте і не куріть на цвинтарі, і не відходьте від стежок. Деякі гробниці небезпечні.
— А хоч могилу де Мунк ми побачимо? — поцікавилася дебела пурпуровокоса дівчина з групи фанатів «Чорнильно-чорного серця».
Робін гадки не мала, хто така ця де Мунк і з якого дива її могила цікавить фанатів.
— Так, ми пройдемо повз де Мунк, — запевнив гід.
— Хоч щось, — сказала дівчина друзям.
Група рушила у путь — не до головних сходів цвинтаря, а вузькою стежкою повз великий меморіал загиблим у Першій світовій війні. З бурчання фанатів «Чорнильно-чорного серця», які йшли просто перед нею, Робін зрозуміла, що гід повів екскурсію не тим маршрутом, на який вони сподівалися. Спеціально тримаючись у хвості групи, Робін зазирнула у сумку подивитись, що відбувається на її айпаді з увімкненою грою. З модераторів була тільки Серцелла, і ніхто, на щастя, не запрошував Баффілапусю у приватні канали.
Гід вів екскурсію вузькою ґрунтовою стежкою; обабіч були могили, а справа ще високий цегляний мур. Все тонуло у тіні дерев, які змикали над головою щільні крони, а у повітрі пливли пахощі вологої зелені, притхлого кісткового борошна, грибного духу землі. Гід щось розповідав, але Робін ледь чула його за перешіптуваннями фанатів «Чорнильно-чорного серця».
— Тут би вони не перелізли, — сказала дівчина у футболці з Паперовобілою, поглядаючи на мур у два людських зрости заввишки.
— Мабуть, воно все з іншого боку, — мовив молодик у футболці з Дреком, роздивляючись дерева та порослі повзучими рослинами могили зліва. — Я нічого не впізнаю.
Та коли група дійшла до кінця стежки, дівчина у футболці з Паперовобілою тихо зойкнула, а дівчина з пурпуровими косами схопилася за серце. Робін зрозуміла їхню реакцію: відчуття дежавю було неймовірне.
Ось вона, стежка, що в’ється вгору поміж оплетеними плющем деревами: нею вистрибував малюк Серцик у трагікомічній гонитві за прекрасною Паперовобілою; ось він, ліс розбитих класичних колон, хрестів, кам’яних урн, мармурових гробниць та обелісків: між ними лихою тінню скрадався Дрек, чатуючи на інших гравців, щоб плигнути на них і змусити грати у свою гру.
Екскурсовод спинився перед гробницею, прикрашеною статуєю коня, і розповідав американцям та літній парі, що тут лежить коновал королеви Вікторії. Однак увагою Робін заволодів квадратний кам’яний обеліск, на який видерся величезний жмут товстих волокнистих лоз, звісивши на всі боки м’ясисті вуса — ніби якийсь павукоподібний паразит з іншої планети намірився проковтнути могилу цілком. Саме тут було сідало Сороцюги, — персонажа, якому вперше подарував голос Пез Пірс. Фанати «Чорнильно-чорного серця» почали захоплено фотографувати побачене.