Хтось — Пез, якщо вірити Брамові — зобразив із ретельною деталізацією шестифутовий прутень, який входив у піхву. Над картиною були ті самі слова, що й на вітражі Маріам у кухні внизу:
Стан аномії стає неможливим,
коли між органами є солідарність
і підтримується достатній контакт
протягом достатньо тривалого часу.
— Що скажеш? — спитав Брам, ледь стримуючи хихотіння.
— Дуже гарно, — констатувала Робін. — Хтось добре навчився малювати геніталії.
Брама така відповідь ніби збентежила.
— Це Пез намалював. Поки їх не було вдома. Еді не сподобалося.
— Дивина, — байдужим тоном відповіла Робін.
— Я знаю, хто її вбив.
Робін подивилася на хлопчика. Він був високий — майже як вона на зріст. Пам’ятаючи про долю його матері, Робін мимохіть жаліла Брама, але не бачила нічого милого ні в жадібному виразі його обличчя, ні у відвертому бажанні шокувати та лякати.
— Тоді тобі треба розповісти про це дорослим, — сказала Робін.
— Ну, ти ж доросла, — відказав Брам. — Якщо я скажу тобі, ти щось із цим зробиш, так?
— Я мала на увазі таких дорослих, як твій тато чи Маріам.
— Звідки ти знаєш, що вона не моя мама? — спитав Брам.
— Хтось згадував про це, — відповіла Робін.
— А знаєш, що сталося з моєю справжньою мамою?
— Ні, — відповіла Робін.
— Один чоловік задушив її.
— Це жахливо, — серйозним тоном сказала Робін. — Я тобі дуже співчуваю.
Вона підозрювала, що Брам чекав від неї звинувачень у брехні. На мить його усмішка пригаснула, а тоді хлопчик голосно заявив:
— А мені байдуже. З Нільсом краще жити. Він мені дає все, що захочу.
— Пощастило тобі, — усміхнулася Робін і розвернулася, щоб оглянути решту кімнати.
Вона подумала, що те перше інтерв’ю з тоді ще так відверто закоханими Джошем та Еді було записане точно не тут, бо ліжко в тій кімнаті було вузьке. Ні гаманця, ні ключів Джоша видно не було. Пожежу пережила дошка для дартсу — вона висіла на протилежній стіні. До дошки була прикріплена картинка, з якої стирчало троє дротиків. Робін зацікавилася, підійшла ближче і аж здригнулася, коли впізнала у картинці досить-таки поганий портрет Ініґо Апкотта, зроблений олівцем, — впізнала в основному завдяки тому, що Катя написала його ім’я над власним підписом.
— Хто почепив цього бідаху замість мішені? — спитала Робін у Брама ніби між іншим.
Не почувши відповіді, вона озирнулася і просто у себе перед очима побачила морду дохлого пацюка.
Робін зойкнула, сахнулася до стіни і вперлася потилицею в оперення дротиків. Пацюк, добряче зогнилий, втратив очі; зуби мав жовті, а довгий, схожий на хробака хвіст став жорстким і застиглим. Пацюк смердів спиртом, а Брам тицяв його Робін в обличчя і реготав. На підлозі біла ліжка стояла велика банка зі знятою кришкою, повна каламутної рідини.
— Ні! — вигукнула Робін, відштовхнула Брама і прожогом вилетіла з кімнати у порожній коридор, ледь стримуючи первісне бажання чкурнути якнайдалі, хоч і чула, що Брам за нею не пішов.
Коли вона дісталася вершечку сходів, якими піднялася сюди, то побачила у фойє внизу Пеза. Його сердите обличчя посвітлішало, щойно він побачив Робін на сходах.
— Я вже вирішив, що ти десь дременула.
— Ні, — відповіла Робін, намагаючись опанувати себе. — Брам хотів мені дещо показати.
— Господи Ісусе, — повеселішав Пез. — Що саме?
— Твій малюнок на одній стіні, — відповіла Робін, стараючись говорити так само весело.
— Чорт, він тобі оту хрінь показав? — У Пеза витягнулося обличчя. — То просто жарт... і ті двері мають бути замкнені.
Робін саме спустилася у фойє, коли слідом за нею сходами гуркотливо збіг Брам.
— Де ти взяв ключ від кімнати Джоша? — суворо запитав у хлопчика Пез. Брам зухвало знизав плечима, а тоді глянув Робін просто у вічі.
— Це зробила Зої, — заявив він із широким вищиром, а тоді утік у бік кухні.
67
А нині він мене дратує.
Здається, я убралась у жіночу гордість
Цілком до речі.
Елізабет Барретт Бравнінґ,
«Аврора Лі»
— Що зробила Зої? — поцікавився Пез.
— Гадки не маю, — збрехала Робін. — Такий... е-е-е... кумедний хлопчина, правда ж?
— Авжеж, кумедний. Саме те слово, — пирхнув Пез. — Ходімо. Підемо у «Вартівню».
Пезів добрий гумор трохи надщербила розмова з Ормондом, але настрій у нього знову покращився, щойно вони з Робін вийшли у тепле надвечір’я. Дорогою до пабу Пез розпитував її про кар’єру Джессіки у маркетингу, яку Робін, на щастя, продумала достатньо, щоб мати готові відповіді.