— Ні-ні, — схаменувся Пез, — ти ні в чому не винна. Просто це суцільний жах. Відколи це сталося, всі, курва, весь час бажають про це говорити, а сенс? Курва, вона померла, — все!.. І не вернеться, скільки не балакай про це... Брам просто не любить Зої, та й усе. Вона іноді за ним дивиться, а він не любить, коли хтось йому щось загадує робити. Ти ж її бачила: вона те мачете не підніме, не кажучи вже про... Ти доп’єш уже це вино?
— Доп’ю, — відповіла Робін, пустивши у голос ретельно зважену міру стриманості.
— Вибач, — промовив Пез із тінню провини й роздратування. — Просто... відколи це сталося, ми всяке пережили. Мене допитувала поліція.
— Серйозно?
— Так. Вони допитували всіх, хто знав Джоша та Еді, навіть Маріам.
— Та ти жартуєш!
— Ні. Маріам типу знала, що Джош та Еді у той день збираються зустрітися на цвинтарі. Але коли це сталося, вона саме давала урок для дітей із особливими потребами. Я був у студії, працював над своїм коміксом.
— Про трунаря, який мандрує у часі?
— Так, — кивнув Пез, але не схоже було, що уважність Робін його сильно потішила. — Але люди мене бачили через двері, тож щодо вбивства я був чистий. Але потім копам закортіло знати, чи я не той троль, який переслідував Еді у твіттері.
Він зневажливо пирхнув.
— Я, курва, з нею в одному домі жив три роки... якби я надумав її цькувати, нащо б я для цього ліз в Інтернет? І я насправді вирахував того троля, нічо’ складного.
— І хто він? — якомога буденніше спитала Робін.
— Такий собі Воллі Кард’ю, — без жодного вагання відповів Пез.
— І ти сказав про це поліції?
— Так. І сказав, що весь час про це знав. Аномія... як себе називає той троль...
— Аномія? — перепитала Робін. — Дивина. Нільс розповідав...
— Так, це ім’я — одна з причин, чому я здогадався, що то Воллі. Я чув, як Нільс йому пояснює цю тему... що він вичитав на вітражі в кухні.
— О, то ти його навіть знаєш?
— Так, ми обоє робили «Чорнильно-чорне серце». Озвучували персонажів. Я встиг зробити пару серій, а тоді поїхав гледіти тата, а як повернувся — у них уже інший хлоп говорить на, курва, фальшивому скаузі.
З виразу його обличчя Робін зрозуміла, що Пез цьому не зрадів.
— У Воллі є друг, який вміє кодити — пам’ятаю, як він розповідав, що він намагається штовхнути якусь гру розробнику — а цей троль, Аномія, якраз має онлайнову гру на основі цього мультфільму, створив разом із другом. Просто, як двічі по два. Візьму собі ще пінту, — заявив Пез. — Точно не хочеш ще вина?
— Я спершу це доп’ю, — відповіла Робін.
Пез пішов до бару, а Робін швидко думала. З того, що Пез розповів про себе, дещо збігалося з приблизним портретом Аномії, який вони зі Страйком накидали. І все ж Робін здавалося, що якби їй довелося опинитися з Аномією віч-на-віч, вона б це інстинктивно відчула, бо злоба та садизм, які ця людина проявила під час тривалого переслідування Еді Ледвелл, буквально сочилися б із неї попри всі хитромудрі спроби приховання. Пез Пірс, може, і не був ідеальним почарківцем для Робін, але вона не уявляла, щоб він гаяв у грі цілі години свого життя чи провадив тривалу кампанію цькування у твіттері. Пез — талановитий художник, подобається жінкам, любить музику: Робін видавалося, що він має цілком приємне життя у фізичному світі і не потребує сумнівних радощів анонімного альтер-еґо в інтернеті.
Коли він повернувся за стіл і сів, Робін сказала:
— А чому тебе замінили іншим актором у тому мультфільмі? Хіба не краще, щоб ліверпульський акцент робив справжній скауз, а не фальшивий? Я не терплю, коли люди мене передражнюють, — додала вона. — У мене на роботі є один такий, думає, що дуже дотепний. Вічно починає робити типу йоркширські звуки, коли я щось розповідаю на нараді.
— Кляті лондонці, га? — кивнув Пез і надпив своє третє пиво. — Еді сказала, що вони не знали, коли мене чекати назад від татка, тож продовжили без мене. Годі вже про цей клятий мультфільм, — попросив він. — Я ж тобі сказав, хочу хоч один вечір перепочити.
— Гаразд, — відповіла Робін, ретельно зображаючи неприємний шок і легку образу.
— А, та ні... слухай, ну пробач, — негайно поступився її холодності Пез.
— Я просто... я ніяк не змирюся. З оцим, що сталося.
— І це не дивно, — погодилася Робін. — Це просто жахливо. Пез знову поклав руку на спинку її стільця.
— Я вже казав, що ти збіса розкішна?
Робін дозволила йому знову торкнутися губами її вуст. Цього разу цілунок був ніжніший, без клацання зубів об зуби, язика та слини; це здавалося цілком прийнятним за кілька секунд по розмові про вбивство. Коли Пез відпустив її, Робін тихо промовила: