Робін вийняла телефон; руки тремтіли. Поки вона була в метро, прийшло повідомлення від Страйка
В офіс надіслали пакунок із бомбою. Ми з Пат у нормі, сидимо в старбаксі
— Слава Богу, — видихнула Робін і метнулася на інший бік вулиці.
Страйк і Пат сиділи в глибині кав’ярні. У Страйка на комірі була кров, Пат виглядала блідою.
— Господи Ісусе, — вимовила Робін, кинувшись до них, не знайшла слів і повторила: — Господи Ісусе!
— Годину тому він справді був на нашому боці, — кивнув Страйк. — Нам сказали сидіти тут. Є багато питань. Очевидно, чекають на детективів із карного розшуку.
— Але... що? Як?..
— Пакунок, — пояснила Пат низьким шорстким голосом. — Почала розгортати, чую — шипить. А тоді бабах!
— Офіс рознесло вщент, — додав Страйк. — Але стеля вціліла. Пощастило, бо ще б моє ліжко гепнулося на нас.
— А ви самі?..
— Нас оглянули парамедики, — відповів Страйк, кинувши погляд на Пат.
— Все гаразд. Я повідомив Барклея та інших.
— Я дещо куплю, — заявила Пат, тягнучись по сумку; Робін побачила на ній сліди вогню.
— Сидіть тут, — твердо звелів Страйк.
На його досить-таки експертну думку, Пат була в шоці. Її грубувата практичність заслужила на комплімент від парамедика, який нашвидкуруч оглянув обох, але Страйк бачив, як сильно трусяться руки Пат, коли вона підносить каву до губ.
— Пат, що тобі потрібно? — спитала Робін.
— Він мене не пускає по мою електронку, — поскаржилася Пат, ображено глянувши на Страйка.
— Я сходжу і куплю тобі нову, — негайно зголосилася Робін.
— Ти не знаєш, яка мені треба, — капризно відповіла Пат, — а я не пам’ятаю марку.
— Купи хоч якусь, — порадив Страйк і тицьнув Робін у руку кілька двадцятифунтових купюр. — А як нема, то жуйку чи нікотинові пластирі.
Коли Робін пішла, Страйк спитав у Пат:
— Ви снідали?
— Та звісно що снідала, що за дурне питання?
— Вам треба підняти цукор, — мовив Страйк, важко підводячись. Він не сердився на дріб’язкові капризи Пат, радше співчував їй. Страйк сам нерідко реагував на шок дратівливістю. Він повернувся до столу з двома данішами та свіжою кавою. Спершу сердито зиркнувши на тацю, яку Страйк поставив перед нею, Пат зласкавилася і з’їла шматочок випічки.
— Ви усвідомлюєте, що врятували життя собі і мені? — спитав Страйк, сідаючи. — Якби ви не зреагували і не зачинили двері...
Він цокнувся своєю пластянкою з її.
— Ви просто диво, Пат. А ще готуєте смачнющий фруктовий торт.
Пат стиснула губи й насупилася. Очі у неї незвично блищали. Страйку спало на думку, що слід її обійняти, але він буквально відчув, як вона стенує кістлявими плечима, скидаючи його руку.
— Мабуть, це ті терористи, що ви їх розізлили, — сказала Пат.
— Мабуть. На аматорський розіграш це не було схоже.
— Покидьки.
— Це точно.
— Мій дядько загинув у пабі, де ІРА підірвали бомбу. У Вулвічі, в сімдесят третьому.
— Чорт, дуже співчуваю, — сказав прикро здивований Страйк.
— Опинився не в той час не в тому місці. В голові не вкладається. Втім, — додала Пат, глянувши на стільницю, під якою ховався протез Страйка, — кому я це кажу.
Вона з’їла ще шматочок даніша. Страйк побачив за вікнами синю «тойоту авенсіс» і ніби впізнав у водії Раяна Мерфі, детектива поліції, який уже заходив до них в офіс.
— Нас, мабуть, повезуть у Нью-Скотленд-Ярд давати свідчення, — сказав Страйк.
— Нікуди я не поїду. Чим тут погано?
— Мабуть, і тут можна, — примирливо погодився Страйк.
— Де там та Робін? — знервовано спитала Пат. Страйк майже відчував, як їй кортить нікотину. Поліціянти, які прибули на місце вибуху, попросили їх сидіти в кафе і не стовбичити на вулиці. Страйка це повністю влаштовувало; поява репортерів було тільки питанням часу.
Коли повернулася Робін з повним пакетом різних електронок, до Страйка та Пат приєдналося двоє офіцерів карного розшуку: Мерфі і старший чорношкірий чоловік із сивиною у волоссі. Робін так переймалася через те, що сталося, що від появи Мерфі відчула хіба легкий трепет. Підійшовши ближче, вона почула, як Пат бучно відмовляється їхати до Нью-Скотленд-Ярду — та хіба вона зробила щось погане, та чого вона не може відповісти на всі питання от просто тут?
За спокійною реакцією Мерфі Страйк зрозумів, що той бачить, в якому Пат стані.
— Ми просто хочемо поговорити з вами у більш приватному оточенні, місіс Чонсі. О, вітаю, — додав він, бо підійшла Робін.
— Добридень, — відповіла Робін. — Ось, Пат, дивись. Можливо, котрась із них тобі підійде.
Пат прийняла пакет і почала невдоволено перебирати його вміст, а Страйк сказав до поліційних детективів: