— Далі по вулиці є паб із підвальним залом. Нас, мабуть, пустять на якусь годину. Ми постійні клієнти.
Тож всі пройшлися до «Тоттенгему»; Страйк і Пат скористалися нагодою викурити по справжній сигареті. Робін ішла слідом між Мерфі та його колегою, якого Мерфі представив як Ніла Джеймсона, а тоді спитав:
— З вами все гаразд?
— Мене там не було, — відповіла Робін. Вона відчувала ірраціональну провину через те, що бомба в офісі вибухнула без неї.
— Все одно це шок, — сказав Мерфі.
— Так, — погодилася Робін.
Бармен у «Тоттенгемі» був не проти стати в пригоді. За кілька хвилин детективи карного розшуку, Страйк, Робін та Пат уже сиділи за столом у безлюдній підвальній залі з червоним ковроліном на підлозі.
— Гаразд, місіс Чонсі, — мовив старший офіцер, розкриваючи записник, поки Пат намагалася розпакувати собі електронну сигарету. Руки у неї досі трусилися, тож Страйк забрав у неї упаковку, розкрив і почав складати пристрій. — Будь ласка, розкажіть своїми словами, що сталося.
— Листоноша зайшов слідом за мною, — почала Пат.
— Звичайний листоноша?
— Так, — кивнула Пат. — Він мене знає. Я прийняла в нього нашу пошту.
— Пакунок був великий? — спитав поліціянт.
Пат жестами показала коробку завбільшки із взуттєву.
— Важкий?
— Так, — кивнула Пат, жадібно спостерігаючи за діями Страйка, який заливав в електронну рідину.
— Не пам’ятаєте, що на ньому було написано?
— Їхні імена, — Пат кивнула на Робін та Страйка.
— Ви звернули увагу на почерк?
— Освічена людина писала, — відповіла Пат. — Нам іноді пишуть всякі психи. їх одразу видно.
— Зелене чорнило? — усміхнувся Мерфі.
— Один вар’ят писав фіолетовим, — мало не усміхнулася у відповідь Пат. Вона мала слабкість до вродливих чоловіків, а Мерфі справді був привабливий; Робін попри свій шок відзначила високі вилиці, пухлу верхню губу, кучеряве волосся, схоже на Страйкове, але світліше на колір. — Зовсім хворе, — вирішило, що королівську родину всю замінили на двійників.
Поліціянт з готовністю засміялися.
— Але це не був почерк психа? — уточнив старший колега Мерфі.
— Ні, — відказала Пат. — Чорнило чорне, написали все без помилок. Люди не завжди знають, скільки подвоєнь у прізвищі «Еллакотт», а на цього кажуть Кемерон.
— На марку ви, звісно ж, не звернули уваги?
— Кілбурн. Я там живу, — пояснила Пат. — Своє завжди впадає в око, правда?
— І справді, — погодився поліціянт. — Отже, ви взяли пакунок...
— Занесла в офіс, поклала на стіл. Зняла плащ, відкрила один із листів, тоді взялася за посилку. Красивий почерк тощо... я подумала, що то подарунок на знак вдячності, — пояснила вона, ніби захищаючись. — їм іноді клієнти присилають цукерки чи спиртне. Я відвернула один край і чую — шипить. І... і все зрозуміла, — додала Пат.
Вона побіліла, а Робін мовчки підвелася та вийшла.
— Я кинулась у кабінет до цього, — провадила Пат, показавши на Страйка, — зачинила двері, і воно вибухнуло.
— Що ж, якби всі були такі спостережливі і мали таку швидку реакцію, як ви, місіс Чонсі, — мовив старший поліціянт, — наша робота була б значно легшою.
— На експертизу потрібна щонайменше доба, — сказав Страйкові Мерфі. — Ви живете над офісом, правильно?
— Так, — кивнув Страйк. — Наскільки я зрозумів, ви радите мені виїхати.
— Саме так, — відповів Мерфі. — Можливо, будівля зазнала структурних ушкоджень. Плюс...
— Так, — знову кивнув Страйк. Він зовсім не хотів говорити про це при Пат, але коли «Розполовинення» зрозуміє, що замах на його життя та життя Робін провалився, то почне шукати інші способи.
Повернулася Робін зі склянкою портвейну в руці, яку вона поставила перед Пат.
— Мені цього не треба, — буркнула Пат.
— Випий, — наполягла Робін, сідаючи.
— Могла б уже й мені пінту купити, — зауважив Страйк. — Я, знаєш, теж жертва.
Поліціянти знову засміялися.
— Гаразд, — сказав Ніл Джеймсон, — я це запишу і попрошу вас поставити підпис, місіс Чонсі.
Поки він занотовував свідчення Пат, Мерфі розвернувся до Робін.
— Я оце казав вашому босу...
— Партнеру, — виправила Робін, і одночасно з нею заговорив сам Страйк:
— Партнеру.
— О, вибачте. Я казав вашому партнеру, що краще якийсь час триматися подалі від офісу. Яка — сподіваюся, це не дуже особисте питання — у вас ситуація з житлом? З ким ви живете?
— Сама, — відповіла Робін. — Щойно переїхала. У Волтемстоу.
— Ми сусіди, я у Вонстеді. Можливо, стане в пригоді, адже переїзд... Втім...
— Я вжила всіх стандартних заходів безпеки, — перебила його Робін. Колега Мерфі дописав протокол. Пат, уже не така бліда після кількох ковтків портвейну, проглянула текст і підписала.