— Так, — мовив Страйк до Пат, підводячись, — завезу-но я вас додому.
— В цьому немає потреби, — роздратувалася Пат.
— Не хвилюйтеся, це не з великої симпатії, — глянув на неї згори Страйк. — Просто другу таку офісну менеджерку я ніде не знайду.
Робін побачила, що очі Пат наповнилися слізьми. Страйк рушив до сходів разом із Пат, а Робін гукнула йому вслід:
— Корморане, якщо треба, у мене є місце на дивані у вітальні.
Вона не знала, чи Страйк її почув, бо він не відповів — а Робін за секунду уже пошкодувала про свою пропозицію, адже в нього була Меделін Курсон-Майлз, в якої він міг оселитися.
Поліціянти тихо перемовлялися між собою. Робін взяла сумку і підвелася йти.
— Я можу вас підвезти, — запропонував Мерфі, обертаючись.
— Куди — до Волтемстоу? — не повірила власним вухам Робін.
— Так, — відповів Мерфі. — Я сьогодні мав бути вихідний, але Ніл викликав мене на справу. Він повертається до відділку. Мені цілком зручно туди заїхати; все одно в той бік.
— О, — сказала Робін. — Я... тоді поїхали.
72
Твоє обличчя, нині... тільки знай,
Цій жінці захист не потрібен. Говори
Як чоловік до чоловіка, прямо, будь точний
З фактами та числами.
Елізабет Баррет Бравнінґ,
«Аврора Лі»
Робін не розуміла, з якого дива погодилася. Шок? Дві години сну? Залишкове зухвальство після вчорашньої ролі дійшлої Джессіки Робіне? Виходячи з пабу слідом за Мерфі та його колегами, вона подумала, що питати, чи справді у Мерфі вихідний — це, мабуть, уже параноя. Були думки сказати щось на кшталт «ой, я краще на метро» чи «ой, я забула, треба дещо зробити в місті», але раз у раз Робін відкладала цю фразу, а тоді вони вже опинилися поруч із синьою «тойотою». Офіцери погоджували подальші дії. Робін почула ім’я Анжели Дарвіш. Старший офіцер перетнув вулицю і пірнув під стрічку, якою було перегороджено Денмарк-стріт, а Мерфі та Робін сіли у машину.
— Ви таке пережили, — сказав Мерфі, рушаючи з місця.
— Так, — погодилася Робін.
— Може, вам краще десь до друзів поїхати?
— Мені і вдома добре, — відповіла Робін. Мабуть, Мерфі вирішив, що вона така ніяка через шок, та насправді Робін просто не виспалася. Бажаючи запобігти подальшим виявам турботи, вона сказала: — Це нам не вперше присилають страшні штуки. Якось я отримала поштою відрізану ногу.
— Так, пригадую, що читав про таке в газеті, — кивнув Мерфі. Виникла пауза; Робін перебирала нейтральні теми для розмови, але була така втомлена, що нічого не могла придумати. Мовчанку порушив Мерфі.
— Як просувається справа Аномії?
— Гірше, ніж хотілося б.
Знову мовчанка. Знову її порушив Мерфі:
— Я сьогодні ввечері лечу на відпочинок.
— О, справді? — ввічливо перепитала Робін. — Куди саме?
— На Сан-Себастьян, — відповів Мерфі. — Там живе моя сестра з сім’єю. Щоразу, як я у неї, дивуюся, нащо живу в Лондоні. Я так мріяв про цю відпустку — два роки ніде не був — але вчора у нас стався великий прорив у справі про вбивство. Я думав відкласти Іспанію, але в сестри післязавтра ювілей, сорок років. Якщо не приїду, наступним будуть розслідувати вже убивство мене.
— А по якій справі був прорив? — поцікавилася Робін, майже певна, що знає відповідь.
— По вашій. Про аніматорку.
— Ви знайшли убивцю Еді Ледвелл? — спитала Робін, розвернувшись до Мерфі.
— Судячи з усього, так. Всі докази вказують на нього... але я не можу сказати, хто це, поки його не арештували.
Мерфі глянув на годинник на приладовій панелі. Утомлений мозок Робін закипів від питань.
— Він заговорив? Визнав свою провину?
— Ні, — відповів Мерфі.
Знову коротка пауза, протягом якої Робін намагалася придумати, як добути з нього інформацію; з виразу обличчя Мерфі було зрозуміло, що він знає, про що вона думає. Нарешті він сам не витримав:
— То через телефон. Телефон Ледвелл.
— Він його має?
— Вже ні, — відповів Мерфі. — Викинув у ставок у Ріттлі.
— Де це?
— Напрямок на Челсфорд.
Робін бачила, що Мерфі не проти розповісти більше, що хоче похвалитися тим, як вони вирахували підозрюваного, імені якого називати не можна. На його місці Робін мала б таку саму спокусу. Вона розуміла, яке це задоволення — розповісти, як збиралися шматочки пазлу, людині, яка здатна оцінити докладені зусилля.
— Десь за два тижні по вбивству, — сказав Мерфі, — хтось увімкнув телефон Ледвелл на п’ятнадцять хвилин, а тоді знову вимкнув. Ми простежили сигнал до паркінгу торговельного центру «Вестфілд» у Стратфорді. Бували там?