— І хто ж?
— Пат і Страйк. Обоє цілі завдяки швидкій реакції Пат.
— О, я дуже рада, — скутим голосом промовила Лінда. — Звісно ж, рада. І що тепер? Не хочеш приїхати додому?
— Мамо, — терпляче сказала Робін, — я і є вдома.
— Робін, — почала Лінда, мало не плачучи, — ніхто не хоче завадити тобі займатися улюбленою справою...
— Ти хочеш, — не витримала Робін. — Ти хочеш, щоб я перестала займатися улюбленою справою. Я розумію, ти в шоці, я теж шокована цим, але...
— Ти ж можеш піти в поліцію! З твоїм нинішнім досвідом вони залюбки...
— Мамо, я вже на своєму місці.
— Робін, — промовила Лінда, яка вже справді плакала, — а якщо одного разу тобі не пощастить, і...
Робін теж відчула, що очі пече. Вона була виснажена, змучена, налякана. Вона розуміла біль та паніку мами, але вона доросла жінка. їй тридцять років, вона буде приймати власні рішення і байдуже, кого це засмутить. Надто довго вона робила те, чого хотіли інші люди — батьки, Метью — і це завжди були безпечні, нудні, зрозумілі речі.
— Мамо, — повторила вона, а касирка почала сканувати її покупки; Робін намагалася однією рукою розкрити пластиковий пакет, — прошу, не хвилюйся, я...
— Та як же мені не хвилюватися? Твій тато щойно з лікарні, ми ввімкнули новини, а там...
Минуло п’ятнадцять хвилин, перш ніж Робін змогла закінчити розмову, після якої почувалася ще більш виснаженою та нещасною. Підбадьорювала тільки перспектива побачити Страйка; Робін понесла через дорогу важкі пакети з їжею та напоями.
Повернувшись додому, Робін розклала продукти, відклала чисту постіль і, з духу незгоди з матір’ю зайшовши у «Гру Дрека», час до часу зазирала туди паралельно з побутовими справами — чи не з’явився бува Аномія? Також Робін розклала на невеликому столі біля дивана (навколо могли розміститися максимум три стільці) роздруківки, які зробила пізно вночі.
Страйк — на диво — прийшов точно вчасно. Робін тільки поставила курку у духовку, як задзвонили у двері. Робін впустила Страйка у фойє через домофон і стала чекати його у дверях квартири.
— Добрий вечір, — сказав він, трохи засапавшись після сходів.
Заходячи до квартири, він вручив Робін пляшку вина.
— Дякую, що запросила побути в тебе. Дуже люб’язно.
— Без проблем, — запевнила Робін і зачинила по ньому двері. Страйк повісив плащ на гачки, яких в день переїзду тут ще не було. На обличчі він мав характерний змучений вираз людини, якій боляче, а піднімаючись слідом за Страйком на другий рівень, Робін помітила, як міцно він хапається за поруччя, буквально тягнучи себе вгору.
Страйк, який ще не бачив квартири після того, як Робін закінчила розбирати речі, окинув поглядом вітальню. На коминковій полиці стояли фотографії, яких не було у день переїзду, а над ними — копія картини Рауля Дюфі з морським краєвидом за двома відчиненими вікнами.
— Отже, — Страйк розвернувся до Робін, — Ормонд.
— Та знаю. Я купила пиво, будеш?
— Чекай, — мовив Страйк, коли Робін автоматично розвернулася у бік кухні (адже на це питання він міг сказати тільки «так»), — де менше калорій, у пиві чи в вині?
Глибоко здивована Робін завмерла у дверях.
— Калорії? І ти?
— Треба скинути вагу, — відповів Страйк. — Нога не витримує.
Він так рідко заводив мову про свою куксу, що Робін вирішила не користуватися нагодою пожартувати.
— Вино, — відповіла вона. — У вині калорій менше.
— Я боявся, що ти так скажеш, — похмуро озвався Страйк. — Поділишся зі мною? — Він кивнув на пляшку у неї в руках, а тоді: — Тобі чимсь допомогти?
— Та ні, сідай, — відповіла Робін. — Зараз нема чого робити. Я щойно поставила запікатися курку та картоплю.
— Не треба було нічого готувати, — сказав Страйк. — Могли взяти щось на виніс.
— А як же калорії?
— Твоя правда, — погодився Страйк і сів на диван. Повернувшись, Робін дала йому келих вина, сама сіла у крісло навпроти, поставила айпад так, щоб бачити гру (Аномія так і не з’явився), а тоді мовила: — Отже, так. Ормонд.
— Що ж, — сказав Страйк і з задоволенням пригубив вино, — я розумію, за що його арештували. Він мав її телефон.
— Але ти не думаєш, що це він, — уточнила Робін.
— Може, і він, — відповів Страйк, — але я маю деякі сумніви. Гадаю, у поліції вони теж виникли.
— Мерфі сказав, що на телефоні міг стояти маячок. Поставлений Ормондом.
— Якщо він так каже, вони точно знають, що так і є. Що ж, якщо Ормонд і справді поставив маячок, не сказавши їй, справи у нього збіса кепські. Він мав можливість вистежити Еді і потужний мотив викрасти мобільний після вбивства, щоб видалити застосунок із маячком.