— Маттегорн, — сказав Страйк, ставлячи фото на полицю.
— Так, — кивнула Робін. — Там було дуже гарно. Аномія не з’явився? — спитала вона, кивнувши на айпад. — Hi, — відповів Страйк. — Я тобі допоможу накрити.
Обоє були такі втомлені, що за вечерею ледь розмовляли; Робін весь час відволікалася на різні дії у грі. Аномія так і не з’явився, з модераторів були тільки Паперовобіла та Моргаус, яких, очевидно, не цікавило, що Баффілапуся стоїть як стовп.
— Якщо я хочу пройти тест на модератора, мені треба буде знайти час на мультфільм на наступному тижні, — сказала Робін, коли після вечері вони прибирали стіл.
— Я розумію, — кивнув Страйк. — Зробимо це пріоритетним завданням.
Помивши посуд, Страйк перевірив, чи не з’явилися у пресі новини про арешт Ормонда, але на жодному із сайтів, куди він зазирнув, відомостей про це не було. Скоро обоє лягли спати, кожен у своє ліжко; і якщо хтось і зважив на інтимність того факту, що Робін видала Страйку чисті рушники та постіль і що вони обоє користувалися однією ванною кімнатою, це було сховано під практичністю на межі з грубістю.
Лежачи в новісінькій піжамі (кукса була намащена кремом, протез стояв біля стіни), Страйк встиг подивуватися тому, який зручний цей диван в оселі Робін, а тоді провалився у глибокий сон.
Готуючись до сну за десять кроків від нього, Робін крізь звуки репу зі стелі чула, як Страйк хропить, і це її розвеселило і трохи заспокоїло. Переїхавши на Блекгорс-Роуд, вона насолоджувалася самотнім життям, незалежністю та спокоєм, але сьогодні — після вибуху в офісі — присутність Страйка втішала, хай навіть він уже заснув і дирчав мов трактор. Останнім, про кого Робін свідомо подумала, поринаючи в сон, був Раян Мерфі. Хоч побачення поки не сталося (а може, і не станеться), сама ця можливість вирівнювала дисбаланс між нею та Страйком. Вона більше не закохана дурепа, яка присягнулася зберігати целібат у надії, що одного дня Страйк раптом захоче того, чого ніколи не хотів. Скоро Робін опинилася у світі сновидінь, де мала вийти заміж за Мерфі; той у притворі церкви пояснював їй, ніби дитині, що він все б їй розповів про Аномію, треба було тільки спитати, і що Робін настільки не бачить очевидного, що сумнівно, чи вона взагалі годна виконувати роботу, яка мало не розлучила їх навіки.
76
І де нічліг
Собі знаходить
Цей перехожий?
Емілі Дікінсон
Коли наступного ранку о сьомій Робін вийшла до вітальні, Страйк уже сидів одягнений. Диван було прибрано, постіль акуратно складено. Робін приготувала їм чай із грінками. Поки снідали за тим самим столом, за яким і вечеряли, Страйк сказав:
— Пропоную їхати просто до Апкоттів і спитати, що саме Ініґо розповідав Кеа. Потім поїдемо до Кінґз-Лінн, але це залежить від того, що саме він нам розкаже.
— Гаразд, — нерадісно кивнула Робін.
— Що таке?
— Просто думаю, як зреагує Катя, коли дізнається, що Ініґо весь час спілкувався з Кеа.
— Думаю, сказиться, — стенув плечима Страйк. — Це не наша проблема.
— Знаю, але все одно шкода її. Та, мабуть, дітям було б краще, якби вони розлучилися...
Телефон Страйка завібрував. Страйк узяв його, прочитав повідомлення і негайно розлютився.
— Що сталося? — спитала Робін.
— Клятий Натлі!
— Що він вже накоїв?
— Звільнився, ось що!
— Що? — здивувалася Робін. — Чому?
— Тому що, — відповів Страйк, швидко гортаючи чималий абзац виправдань, надісланих Натлі, — його дружина проти роботи на агенцію, якій прислали бомбу. «Я розумію, що тобі не вистачає людей, і щойно ситуацію з терористами буде вирішено, я з радістю...» Він із радістю, чорт забирай! Ах ти ж лайно бездарне!
— Слухай, — почала Робін, швидко обмірковуючи наслідки цього скорочення персоналу. — Їдь до Ініґо сам. Я тим часом виїду до Ашкрофта, як і планувалося, і...
— Нам слід триматися разом, — заперечив Страйк. — На тій чортовій бомбі були наші імена, твоє і моє, в новинах показали наші обличчя, і не знаю, як ти, а я сприймаю цих падлюк із «Розполовинення» дуже серйозно.
— Так і я сприймаю їх серйозно, чого ти?
— Тоді не кажи, що хочеш десь тинятися сама-одна, — сердито відрубав Страйк, підвівся і, забувши про плани на здоровіше життя, пішов надвір перекурити по-справжньому.
Він розумів, що несправедливо визвірився на Робін, але від цього розуміння тільки сильніше гнівався; викуривши дві цигарки поспіль, Страйк повідомив Барклея, Мідж та Дева про звільнення Натлі. І пройнявся солідарністю до відповіді Барклея: Боягузливий засранець.