— Так, — кивнув Страйк, який теж спостерігав за агресивними змахами вказівного пальця Ініґо. — І не скажеш, що він швидко втомлюється.
— Я гадала, що Ґус його улюблена дитина.
— Хлопець весь у кропив’янці, тож це, мабуть, та ще праця, — відповів Страйк. — Можливо, Ґус сказав таткові, що вирішив покинути віолончель.
«Ренж ровер» їхав далі трасою M2 ще годину.
— Здається, вони прямують до Вітстейбла, — нарешті сказала Робін; «ренжровер» саме з’їхав на трасу Бортсал-Гілл. — Може, у гості до когось?
— Або, — поділився раптовим здогадом Страйк, — в них є ще один будинок. Заможні лондонці часто купують заміські будиночки в цій місцевості — море близько, зручно їздити на вихідні...
Він знову дістав телефон, зайшов в онлайновий довідник і пошукав «І. Дж. Апкотта» та «Вітстейбл».
— Так, я правий, — сказав він, — у них тут будинок. Акварель-Котедж на Айлед-Волл.
Слідом за «ренжровером» Робін заїхала у центр мальовничого містечка з фахверковими будиночками та рядами хатинок у пастельних барвах, а тоді звернула на Гарбор-стріт, обабіч якої стояли мистецькі галереї та сувенірні крамнички. Нарешті «ренжровер» кілька разів звернув направо і заїхав на парковку Кімс-Ярду. Робін зупинила «БМВ» віддаль від «ренжровера» і разом зі Страйком спостерігала за тим, як Ґус виходить із машини, вивантажує з багажника батьків візок, тоді допомагає Ініґо вийти з машини і на візку везе його за ріг і геть з очей.
— Пропоную дати їм десять хвилин, — сказав Страйк, глянувши на годинник на приладовій панелі. — Певен, Ґус ще повернеться по речі. Не хочу, щоб вони знали про нас, поки не роззуються і не поставлять чайник. Одне добре, — жорстоко додав він, — на візку далеко не втечеш.
77
Ти плачеш: «Я високий намір мав,
Душа жадала славної судьби.
Вівтар розбитий, згаслий огнь — дістав
У нагороду тільки ці скарби...»
Мей Кендалл,
«Невдачі»
Коли Ґус узяв із «ренжровера» пару валіз і відніс до будинку, Страйк і Робін ще трохи почекали і вийшли з «БМВ». За кам’яною огорожею автостоянки лежав гальковий пляж, і народжений у Корнволлі Страйк відчув себе у кращому гуморі; запах моря та звук прибою завжди так діяли на нього.
Айленд-Волл, яка починалася просто за рогом стоянки, виявилася вузьким узвозом. Задні вікна низки фарбованих будиночків справа, мабуть, виходили просто на море. Акварель-Котедж, який стояв в середині вулички, був пофарбований у ніжний зеленаво-блакитний колір, а вітражне віялове вікно над дверима зображало галеон під вітрилами.
Дзвінка не було. Страйк взявся за стукальце у формі якоря і вдарив двічі. За якихось десять секунд Ґус вже відчинив.
Впізнавши Страйка та Робін, хлопець перелякався. Робін встигла відзначити, що плями кропив’янки у нього на обличчі анітрохи не зменшилися, хіба що більше не лізли на червоні очі.
— Хто там? — гукнув Ініґо з глибини будинка.
Ґус озирнувся, а його батько саме викотився в кінець передпокою. Ініґо поява двох детективів теж помітно шокувала, але він миттю повернувся до звичної манери тримати себе.
— Що це за?..
— Доброго ранку, — сказав Страйк, і Робін подумала, що це видатний вияв холоднокровності, зважаючи на лють, яка перекосила обличчя Ініґо. — Ви не проти перемовитися парою слів, містере Апкотт?
Ініґо під’їхав ближче. Ґус притиснувся до стіни, всім виглядом показуючи, що волів би з нею злитися.
— Як ви?.. Звідки ви взагалі?! Ви що, стежили за мною?!!
Шкодуючи, що відповісти: «А сам як гадаєш, мудило надуте?» — буде політично невигідним ходом, Страйк сказав:
— Ми сподівалися застати вас удома у Гемпстеді, але ви саме виїхали, коли ми з’явилися, тож було вирішено поїхати слідом.
— Нащо? — владно спитав Ініґо. — Що вам треба? Нащо?! Це нечувано!
— Ми гадаємо, що ви можете володіти інформацією, яка допоможе нам у розслідуванні, — навмисно підвищив голос Страйк; повз будинок саме проходили двоє молодих жінок, і він подумав, що вводити в курс своїх справ сусідів Ініґо хоче ще менше, ніж пускати Страйка та Робін у свій будинок. І звісно ж, Ініґо хоч і розлютився сильніше, але сказав:
— Та не кричіть на всю вулицю! Боже мій, це просто... це цілковито...
За п’ять років роботи в агенції Робін встигла зауважити, що навіть коли людина страшенно не рада візиту приватного детектива, вона все одно впустить його з цікавості, тож не здивувалася, коли Ініґо прогарчав:
— Ви маєте п’ять хвилин. П’ять!
Він спробував від’їхати від детективів, коли вони зайшли, але через збудження врізався у стіну.