— Цілком згоден. Але Ініґо клянеться, що почув, як вона називає себе Аномією, коли заскочив її в обіймах Нільса де Йонґа на різдвяній вечірці у Норт-Ґров.
— Що-о?
— Розумію тебе. Це не так гидко, як Ашкрофт та Зої, та все одно...
— Не вірю, що Ініґо це почув, — сказала Робін. — Вибач, але ні. Якщо в них дійшло до чогось подібного, мабуть, обоє добряче випили...
— Нільс так точно.
— Нільс і сам не дар Божий, — відказала Робін. — Фашист-шмалекур із синочком, який запросто переріже тобі вночі горлянку...
Страйк засміявся.
— Втім, — без усмішки додала Робін, — він таки мультимільйонер. І потенційне джерело пліток про Джоша та Робін. І Маріам щось у ньому знайшла... і та інша жінка, що живе у Норт-Ґров, теж із ним спить... Чи це я така святенниця? Я б не змогла так жити. Не розумію... Так, про що я говорила? — схаменулася Робін. Її думки розбігалися: цифра вісімдесят вісім на плечі, фотографував її квартиру, «очистити приміщення на випадок небажаної пошти». — А, що вони були п’яні, — зібралася на думці вона. — Певна, що Нільс просто торочив про аномію, альпінідів та чакри, як завжди — Пез казав, це його «найкращі хіти» — а Ініґо неправильно зрозумів її відповідь на це.
— Мабуть, ти права, — погодився Страйк. — Ініґо не уточнював, скільки він сам випив. Може, теж був налиганий. В мене склалося враження, що він сердитий на Катю і радий зробити її винуватою ще й у появі Аномії.
— Може, він ревнує, бо вона закохана у Блея? — припустила Робін.
— Не впевнений, — відповів Страйк. — Це вразило самолюбство Ініґо, але він і сам не святий, правда? Ні, гадаю, він просто ображається на світ, який відмовляє йому у буцімто заслуженому визнанні, а сам відігрується на дружині. Ти ж чула, як він називав себе генієм з численними талантами, якого доля підвела у розквіті сил?
— Так, — кивнула Робін, а тоді додала: — Але він справді хворий.
— Він має два гарні будинки і досить сил на подружні зради, малювання, музику та підтримання сайту, — заперечив Страйк. — Тато-єпископ, судячи з усього, лишив йому чималий спадок. Я знаю чимало людей, які заслуговують на співчуття значно більше, ніж Ініґо Апкотт. Ти пропустила ще одну цікаву штуку. Ініґо розповів мені, звідки Нільс взяв всю ту расистську маячню про альпінідів. Це придумав письменник на ім’я Юліус Евола. Ультраправий філософ.
— Евола? — перепитала Робін. — Я це десь точно бачила...
— Так, я теж подумав, що недавно чув це прізвище, але не можу згадати, де саме.
Якусь мить Робін порпалася у пам’яті, а тоді сказала:
— О, ну звісно. Ти це чув від мене. Я — Евола.
— Що? — здивувався Страйк.
— «І am Evola», юзернейм одного троля, який чіпляється до фанатів «Чорнильно-чорного серця» у твіттері. «Я — Евола». Це ніби другий Учень Лепіна, який радить дівчатам вкоротити собі віку та називає їх потворними шльондрами.
— А, — кивнув Страйк, — тепер і я згадав... Тобі, мабуть, треба щось купити, якщо ми тут вселимося кудись? Бо мені треба. Ай, та облиш, — додав він, тягнучись до кишені по власний телефон. — Я не маю настрою їхати в якийсь клопівник. Це робочі витрати, я б волів заселитися в пристойне місце.
Опустивши очі на екран, Страйк побачив нове повідомлення від Меделін. З пари видимих речень можна було зрозуміти, що воно досить довге. Страйк провів пальцем по екрану, прибираючи його, і почав гутлити готелі у Вітстейблі.
— Готель «Марина» виглядає симпатично. Три зірки, поруч море, недалеко звідси... Зараз їм подзвоню...
Але він не встиг цього зробити: телефон задзвонив. Меделін.
— Я вийду, — сказав Страйк.
Насправді він не хотів ігнорувати цей дзвінок на очах у Робін. Страйк вийшов із машини. Ґуса вже не було; на місці його «ренжровера» з’явився старенький «пежо», з якого виходила сім’я з двома маленькими хлопчиками. Страйк відійшов від «БМВ» (телефон так само розривався) і піднявся бетонними сходами, з вершечка яких відкривався широкий краєвид моря за гальковим пляжем. Кортіло спуститися туди, але ходити по такій нерівній поверхні на протезі буде важко, тож Страйк просто вдихнув знайомий солоний аромат, дивлячись, як море закручує пухнасті баранці навколо дерев’яного пірса. Мобільний дзвонив і дзвонив. Коли це нарешті припинилося, Страйк відкрив повідомлення; мабуть, Меделін хотіла б, щоб він його прочитав перед наступною розмовою.
Якщо ти на мене сердишся, то так і скажи, а не ігноруй. Я не потерплю, щоб мені брехали і вважали ідіоткою. Коли чоловік бреше, що його колега-жінка — то «прибиральниця», не можна чекати, що його дівчина нічого не почне підозрювати і не розсердиться. Я надто доросла, щоб гратися в дурні ігри, я цього лайна бачила огого скільки, і я не збираюся слухати відверту брехню про те, з ким ти і де. Певна, ти вважаєш це власництвом та нетерпимістю з мого боку, але, як на мене, тут йдеться про елементарну самоповагу. Мені казали, що ти саме така людина, і тепер я почуваюся ідіоткою, що взагалі зв’язалася з тобою. Після вчорашнього ти завинив мені серйозну розмову замість строчіння тобі есемесок, тож будь ласкавий мені подзвонити.