Страйк з кам’яним обличчям зайшов на голосову пошту і послухав повідомлення, яке щойно лишила Меделін. Воно складалося з двох слів, промовлених холодним голосом: «Подзвони мені».
Страйк подзвонив — у готель «Марина». Замовивши два номери, він повернувся до «БМВ» і похмурої Робін.
— Поїдемо в «Марину». Що з тобою?
— Я в нормі, — відповіла Робін; видно було, що вона опанувала себе.
— Добре, — кивнув Страйк. — Пропоную десь поїсти, купити зубну пасту та шкарпетки, а як будемо в готелі — залогінитися у ту кляту гру.
79
Кохання тягнеться лиш до любови,
А жалість не приваблива для нього;
Тобі віддати все я не готова,
І ти мені знов не даєш нічого.
Мері Елізабет Кольридж,
«Нещире побажання до жебрака»
Купивши все потрібне для ночівлі у готелі і перекусивши сендвічами у місцевому кафе, Страйк та Робін вселилися у готель «Марина» о другій годині. Довга будівля з червоної цегли мала численні дахи, двері виходили просто на вулицю, а вздовж стін тягнулися пофарбовані набіло дерев’яні балкони. Від тротуару готель відділяв акуратний низький живопліт; «Марина» дивилася на пляж через дорогу і здавалася доглянутою.
По телефону Страйку сказали, що йому пощастило вихопити дві останні кімнати у вихідні. Коли він побачив готель, то оптимістично подумав, що поговорити з Меделін можна буде на одному з отих балконів з краєвидом на море, і бажано при цьому мати в руці склянку віскі з мінібару.
Цю гірко-солодку мрію було розбито ще на рецепції, де кремезний чолов’яга у костюмі бадьоро повідомив, що їм поталанило зайняти останні дві кімнати на верхньому поверсі, і балконів там немає.
— Ваші номери — тридцять і тридцять два. Сходами нагору, двічі завернути, далі ще проліт, і ще, а там і ваші кімнати.
— Може, є ліфт? — спитав Страйк, беручи ключі й одні віддаючи Робін.
— Є, — відповів чоловік, — але до цих номерів тільки сходи.
Сяйнувши усмішкою, він відвернувся вітати пару за спиною Страйка.
— Просто чудово, — пробурчав Страйк, коли вони піднялися першими вузькими сходами, застеленими килимом в стилі сімдесятих із візерунком у вигляді оранжево-брунатного листя. — Допомоги з багажем теж ніхто не пропонував.
— У нас немає багажу, — заперечила Робін, адже вони і справді мали по невеликому наплічнику.
— Не в цьому річ, — видихнув Страйк, коли дісталися підніжжя наступних сходів. Сухожилля уже втомилося від сходження, кукса знову горіла вогнем.
— Три зірки — це тобі не фешенебельний «Рітц», — нагадала Робін, забувши про неоголошене табу на цю назву. — Але за щось дорожче ми б уже отримали прочухана від бухгалтера.
Страйк промовчав: куксу вже сіпало від важкого підйому, і лячно було, що повернуться вчорашні судоми. Треті сходи привели їх до маленького алькову за поруччям, де було виставлено вітрину з моделями яхт та керамічним посудом. Спітнілого Страйка це не причарувало, а розсердило: якщо у них стільки зайвого місця, чого не поставили ліфт?
Нарешті дісталися останнього майданчика, де сусідило двоє дверей: вочевидь, дві кімнати розташовувалися під двома схилами даху.
— Пропоную помінятися, — сказала Робін, беручи у Страйка ключ від номеру 32 і віддаючи йому ключ до номеру 30.
— Нащо?
— Щоб ти мав морський краєвид. Я ж бачу, що ти згадав Корнволл.
Страйка це зворушило, але дихання забракло, нога боліла, і сил на рясні подяки не було.
— Дяка. Слухай, у мене тут є кілька справ. Як скінчу, постукаю до тебе, і обговоримо плани.
— Гаразд, — відповіла Робін. — Я тим часом зайду у гру.
Відчинивши свій номер, вона опинилася у симпатичній горищній кімнаті з похилою дерев’яною стелею білого кольору і вікном на стоянку за готелем. Тут було двоє ліжок — двоспальне та односпальне — з бездоганно білими узголів’ями. Робін уявила, як бухгалтер агенції, самотній чоловік без почуття гумору питає, чого вони не зекономили і не взяли один номер на двох. Барклей, один-єдиний раз поговоривши з цим чоловіком, відпустив би такий коментар: «Та він, мабуть, і сере скріпками».
Робін розпакувала новий рюкзак (йти до готелю з пакетами було якось незручно) за лічені хвилини. Повісивши у шафу куплену блузку, вона поставила туалетне приладдя у ванній кімнаті, а тоді присіла на ліжко, де лежало троє електронних пристроїв — її власний телефон, тимчасовий телефон (номер якого мав Пез Пірс) та айпад.