А потім він почув звук, — тихий, проте цілком упізнаваний: ридання.
— Слухай, — почав Страйк, гадки не маючи, що саме вона має вислухати, але Меделін його перебила:
— Як я взагалі могла на тебе спокуситися? От дурепа! Мені ж казали, мене попереджали...
Страйк не збирався заганяти себе у пастку питанням про те, хто саме казав їй і попереджав її, бо був певен, що знає цю людину — ту, чиє гучне розлучення наразі загрожує його добробуту.
— ...але ти здавався іншим...
— Якщо ти думаєш, що я сплю з Робін, то це не так, — відповів Страйк і потягнувся по електронку, але клятий пристрій розрядився. — Весь час, що ми були разом, я не спав ні з ким, крім тебе.
— Минулий час, — схлипнула Меделін. — Були разом!
— Але мова про те, що було, хіба ні?
— Корме, ти цього хочеш? — спитала Меделін тонким голосом, ледь стримуючи сльози. — Ти справді хочеш бути зі мною?
— Ти класна, — відповів Страйк, внутрішньо здригаючись від необхідності промовляти цю порожню формулу, від якої нікому не легшало, але ніби додавалося утішної впевненості у власній доброті, — і нам було класно разом, але, здається, ми хочемо різного.
Він очікував, що Меделін буде сперечатися, може, навіть накричить на нього. Її поведінка після презентації показала цілковиту готовність на образу відповідати нападом. Натомість вона ще кілька разів схлипнула і поклала слухавку.
80
Не знаю, як мій біль минеться,
Байдужі втіхи всі;
Бо пристрасть з серця дико рветься
Мов тигр на повідці.
Емі Леві,
«О, чи це кохання?»
Зі сну Страйка висмикнув стукіт у двері. Кілька секунд він ошаліло дивився на похилу дерев’яну стелю, намагаючись зрозуміти, куди потрапив, а тоді згадав, що це готель у Вітстейблі, і глянув на небо за вікном: вже настало надвечір’я.
— Страйку? — покликала Робін з-за дверей. — Ти там живий?
— Так, — хрипко озвався він. — Хвилинку.
Ногу більше не сіпали спазми. Страйк пристрибав до дверей. Це було нескладно завдяки зручно розташованому комоду та бронзовій спинці ліжка.
— Вибач, — промовив він, відчинивши двері. — Я заснув.
Робін знала, що зняти протез Страйка міг би змусити тільки справді сильний біль, бо він не терпів зауважень чи розпитувань на цю тему. Страйк вистрибом повернувся до ліжка і упав на нього.
— Що в тебе з ногою?
— Живе своїм життям, зараза така.
— Що-о? — не повірила Робін, глянувши на притулений до стіни протез, а Страйк рохнув від сміху.
— Та не протез. Сама кукса. Її трусять спазми. Коли мені тільки ампутували ногу, такс вже бувало, а пару днів тому почалося знову.
— Ох чорт, — сказала Робін. — Ти не думаєш піти до лікаря?
— А сенс? — відповів Страйк. — Сідай, — він вказав на плетене крісло.
— Здається, у тебе є новини.
— Є, — кивнула Робін, опускаючись у крісло. — По телебаченню щойно показали сюжет про арешт Ормонда. Поліція хоче затримати його ще на добу.
— Тобто у вбивстві він поки не зізнався.
— Вочевидь. Але це ще не все...
— Ти не проти, — спитав Страйк, який ще не прокинувся як слід, — якщо я покурю, а тоді підемо в ресторан? — Він провів рукою по густій кучерявій чуприні, на якій ця дія не лишила жодного сліду. — Мені треба пристебнути ногу. І жерти хочу — страшне... ті сандвічі що їв, що не їв.
— Тобі допомогти спуститися?
— Ні-ні, — запевнив Страйк, жестами запрошуючи Робін вийти. — Я сам.
— Тоді я спущуся і займу нам стіл, гаразд?
— Так, дякую. Зустрінемося в ресторані.
Робін спустилася на перший поверх, тривожачись за Страйка, але водночас ледь стримуючи радісне збудження. Розмова з Чортиком-Один зненацька відкрила новий напрям розслідування, який так захопив її, що Робін і не помітила, як спливає час. Було вже десять хвилин по шостій, коли вона зрозуміла, що Страйк так і не постукав.
Люб’язна молода працівниця готелю вказала Робін шлях до ресторану, який мав темно-сірі стіни і вікна на море, а на коминковій полиці було виставлено уламки білого коралу. Офіціант провів її за столик на двох, і Робін замовила собі келих «ріохи» і сіла обличчям до морського краєвиду, вирішивши, що це чесно, адже кімнату з видом на море вона віддала Страйкові. Вона виставила перед собою на стіл айпад із увімкненою грою.
Аномія досі не з’явився, і це вже починало інтригувати. Або вона пропустила його появу під час поїздки до Вітстейблу, або і справді це був найдовший період його відсутності в грі, відколи Робін у неї грала. Думки мимоволі линули до Філіпа Ормонда, який перебував під вартою і, звісно ж, не мав доступу до жодних електронних пристроїв.