Тим часом Пез Пірс вже декілька разів написав Джессіці Робіне, відколи вона відреагувала на малюнок. Щоб Пез не чекав від неї частих відповідей, Робін збрехала, що пішла на вечерю до батьків, але він все одно писав і писав. На останнє повідомлення: То коли ми знову побачимося? — Джессіка сором’язливо відповіла: Треба подивитися, коли я зможу. Все, я зникаю, бо тато просить не сидіти весь час в телефоні.
Офіціант приніс вино. Відпивши трохи, Робін раптом подумала про свого колишнього чоловіка Метью. Якби вона досі була заміжня, то не сиділа б тут. Сама думка про те, що вона просто пише йому: «В офісі вибухнула бомба, Страйк поспить у нас на дивані», — скидалася на поганий жарт: Метью від самого початку незлюбив Страйка. Годі було уявити, що б Метью сказав, якби Робін подзвонила і заявила: «Ми з Кормораном переночуємо в готелі у Вітстейблі». Кілька секунд вона тішилася відчуттям свободи, а тоді згадала Меделін і Страйкову брехню про «прибиральницю»; мабуть, серед його «справ» була потреба примиритися з подружкою. Цікаво, якими словами Страйк вмовляє та підлещується? Робін ніколи не чула, щоб він це робив.
«Начхати, — строго сказала вона собі. — У тебе є це (тобто розслідування, а не готель чи вино), і це значно краще. Краще бути друзями і партнерами у справі». А поки почуття не підкинули якихось контраргументів, Робін дістала телефон, відкрила твіттер і подивилася, чи відповіла щось одна юна фанатка «Чорнильно-чорного серця» на довге приватне повідомлення, яке Робін відправила їй годину тому. Якщо теорія Робін правильна — а вона була певна, що це так — відповідь дівчини може значно допомогти у розкритті справи Аномії. Однак відповіді не було.
Страйк з’явився у ресторані за пів години, бо вирішив прийняти душ, сподіваючись, що це трохи стишить біль у м’язах, а тоді сходив надвір покурити. Зайшовши до ресторанної зали, він відзначив, що Робін вдягнула нову блакитну блузку. Яскраві барви її зовнішності ще виразніше сяяли у темній залі, і Страйк хотів був відпустити їй комплімент щодо вдалого кольору блузки, але Робін заговорила перша.
— Як твоя нога?
— Нормально, — відповів Страйк, сідаючи. — Розповідай, які в тебе ще новини.
— По-перше, — почала Робін, — вдень я поспілкувалася з Чортиком-Один у приватному каналі. Ви конкретно занурилися у футбольну тему, мені довелося гуглити. Ріо Фердинанд, удар головою, легендарна перемога «Лідса»...
— Вибач, — усміхнувся Страйк, — я мав би написати шпаргалку. А що ти п’єш?
— «Ріоху». Дуже смачне.
— Чудово... Принесіть мені те саме, що в неї, — попросив Страйк в офіціанта, який нагодився біля столика. Коли той пішов, Страйк спитав:
— Але ж ти така весела не тому, що подивилася удар Фердинанда і він тебе вразив?
— Саме так, — кивнула Робін. — Я така весела, бо дізналася, що прізвисько «Лідс Юнайтед» — «павичі».
— І це тебе потішило, бо...
— ...бо я гадаю, що зробила прорив, і значний. Почуваюся дурепою, що не помітила цього раніше, але в твіттері мільйони користувачів, тож... Сам подивися.
Робін закрила «твіттер», відкрила галерею і показала фото екрана айпада, які зробила вдень. На них була її розмова з Чортиком-Один.
Чортик1: я звідси звалюю
Чортик1: зайшов попрощатися з Хробачком, але її нема
Чортик1: оце розмовляв із тобою, і це було найцікавіше, що тут зі мною останнім часом відбувалося
Баффілапуся: ти що, справді вирішив піти?!
Чортик1: я мушу
Чортик1: я від цього місця хворіти почав, без жартів
Чортик1: я знаю, що ти хочеш бути модером, але від щирого серця прошу – не треба. Я серйозно. Ця гра токсична
Страйк провів пальцем по екрану, відкриваючи наступне фото.
Баффілапуся: а ти попередив Аномію, що йдеш?
Чортик1: ні
Чортик1: я просто зникну
Чортик1: у цій грі багато такого, про що ти гадки не маєш Чортик1: у мене така тривожність, що мама жене до лікаря Чортик1: але мені не лікар треба
Баффілапуся: а що тобі треба?
>
>
>
Чортик1: людина, яка зможе зупинити Аномію
Принесли Страйкове вино, але він був настільки захоплений читанням, що навіть не помітив цього; замість нього офіціанту подякувала Робін.
Баффілапуся: в якому сенсі «зупинити Аномію»?
Чортик1: Забий. Просто не ставай модером, будь ласка. Мені так соромно, що я в усьому цьому брав участь, ні про інше не можу думати, все, я пішов