Серцелла: *червоніє*
ЛордДрек: Блею краще прийти зі зброєю. Мені починає здаватися, що вона психічна
Віліпечор: хто може мені допомогти на модерці?
Хробак28: я
>
Серцелла: коли це вийде в люди, фандом
ЛордДрек: таааа. ДжБ тобі розповість, як все пройшло?
Серцелла: так, обіцяв розказати
ЛордДрек: дідько, це просто Новий Рік якийсь
10
Від кроків радости гуде земля...
Феліція Гіменс,
«Година учти»
Наступні збори агенції за участі всієї команди відбулися у другу п’ятницю лютого. Погода була лондонська — похмура й дощова. Злива гуркотіла по вікнах, і у штучному офісному світлі всі, крім Дева, здавалися неприродно блідими.
— Отже, — сказав Страйк, покінчивши з адміністративними справами, — щодо Гріховоди. Як ви пам’ятаєте, ми вважали його надто розумним, щоб вештатися під школою Ніжок, але вчора в обід ситуація змінилася. Мідж?
— Так, — озвалася та, взявши коробку з печивом у Барклея і передаючи її Страйку; собі Мідж не взяла нічого. — Він під’їхав на своєму «БМВ» о пів на першу, опустив вікно і розглядав дівчат, які виходили на обід. Я зробила фото, а Пат роздрукувала...
Пат затиснула в зубах електронну сигарету, розкрила теку, яку мала на колінах, і роздала присутнім стос світлин.
— ...як бачите, він написав повідомлення, вирішивши не мелькати перед її подругами. Щойно ті зникли з очей, вона повернулася і сіла до нього в машину. Я боялася, що він її кудись повезе, але вони тільки заїхали за ріг, щоб не видно було зі школи.
Черга дивитися світлини дійшла до Робін. На останньому фото, зробленому через лобове скло, Гріховода — привабливий чоловік років сорока, з густим бруднувато-білявим волоссям і харизматичним кривим усміхом — цілував руку сімнадцятирічної дівчини на передньому сидінні поруч із ним.
— Цілування руки сталося просто перед дзвоником, — прокоментувала Мідж. — Вона глянула на телефон, побачила, що час бути на уроках, і побігла до школи. Він поїхав. Більше не повертався, після уроків дівчина пішла на автобус.
— Але це ще не все, — додав Страйк. — Коли Мідж показала мені ці фото, я послав їх матері, і сьогодні вранці вона подзвонила. Вона, виявляється, спитала у Ніжок, що діється. Сказала, що мама іншої учениці бачила, яка вона сідала до Гріховоди у машину. Ніжки заявила, що він просто їхав повз школу і помахав їй. Мама захотіла переглянути її мобільний. Ніжки відмовилася. Дійшло до бійки.
— О ні, — застогнала Робін.
— Ніжки зуміла відбити телефон, тож мама, яка оплачує зв’язок, заблочила його і все стерла дистанційно.
— От молодець! — в унісон сказали Барклей та Мідж, а Дев похитав головою.
— Він цим скористається. Купить їй новий мобільний. Це найгірше, що та жінка могла зробити — виставити себе ворогом.
— Згоден, — сказав Страйк. — Клієнтка вже в паніці, не знає, що буде, коли вона знову поїде у відрядження. Ніжки житиме у подруги, сім’я якої водила її до «Аннабелз» на Новий рік. На вигляд це ті ще вихователі. Хай там що, наразі мама з донькою їдуть до Герефорда святкувати дев’яносторіччя бабусі.
— Атмосфера в машині, либонь, райдужна, — мовив Дев.
— Одним словом, — сказав Страйк, — справа Гріховоди триває, хоч я передчуваю, що бажаного ми клієнтці не дамо. її донька доросла. Дії Гріховоди аморальні, але не протизаконні. Однак якщо він і далі буде з’являтися під школою, матеріал для роботи у нас з’явиться.
— В нього стане клепки не робити такого щодня, — заперечив Дев.
— Врізати добренько по мудях, то враз вилікується, — вніс пропозицію Барклей.
— Насправді нам треба показати самій дівчині, що він збоченець, — сказала Робін. — Тоді все скінчиться. Проблема в тому, що наразі вона в захваті від ситуації.
— Думаєш? — засумнівалася Мідж. — А може, просто тішиться, що відбила у матери кавалера?
— Можливо, і те, і інше, — погодилася Робін.
— Згоден, — сказав Страйк. — З погляду психології віднадити від нього дівчину — це ідеальне рішення, але постійне стеження за самим Гріховодою означає, що рахунки виростуть вдвоє. Клієнтку це навряд чи влаштує. Вона дійшла висновку, що зможе покінчити з цією історією, якщо буде кричати на обох і погрожувати.
— А в телевізорі здається такою розважливою, — прокоментував Дев, жуючи печиво.
— У себе вдома мудрих нема, — заявив Барклей. — Я б не одружиуся, якби теща менш активно доводила жінці, що я дурнуватий солдафон-неудаха.
— Ти ж ніби днями зробив їй ремонт у кухні? — спитала Робін.
— Зробив, а що. Мало не подякувала мені, — кивнув Барклей. — Диво, та й годі.