Тепер Рейчел відривала шматочки від вологої серветки в руках. Повз них стежкою пройшла молода пара з песиком породи кокапу. Чоловік ніс у слінгу за спиною дитину. Робін почекала, поки вони пройдуть, дивлячись, як гойдається голівка немовляти в панамці, а тоді сказала:
— Розкажи мені про Моргауса.
Рейчел ковтнула слину, на очах у неї знову заблищали сльози.
— Він був... він був моїм найкращим другом. Довго думав, що я хлопець. У нас стільки спільного, стільки зацікавлень... він хіба що у футбол не грає, але обожнює науку і космос, а ще ми обоє любимо ігри. Моргаус був мені як новий Золтан, тільки він справді хороший. Навіть коли він дізнався, що я дівчина, він розмовляв зі мною так само, як раніше, і навіть...
Вона глибоко, рвучко зітхнула.
— ...навіть допомагав мені, бо я через цькування почала прогулювати школу, — розповіла Рейчел, знову витираючи очі, — і мала проблеми з поліцією через помальований паркан, а він весь час повторював, що я маю опанувати себе, що я надто розумна і маю спробувати вступити до універу, що досить бухати, треба вчитися, а вже в універі ніякі сучки зі школи мене не хвилюватимуть.
— Ти казала Моргаусу, що вважаєш Аномію дівчиною?
— Так, — відповіла Рейчел, — і він це спростував, але мені здалося, що він її просто захищає. Я спершу думала, що вони разом, що вони пара, як Джош та Еді. Моргаус сказав: «Вона мені не дівчина, а сестра». Це був типу жарт, — чи він прикидався, що жартує. Але навіть те, як Аномія поводилася, коли ми з Моргаусом спілкувалися у приватному каналі... видно було, що вона ревнує. І так само ревнувала, коли з’явилася Паперовобіла. Аномія страшенна власниця.
Моргаус мені завжди казав: «Це хлопець, не називай його дівчиною, бо він тебе забанить». Але я знаю, що вона тільки прикидається хлопцем, — можливо, з тих самих міркувань, що і я. Коли Моргаус сказав ту фразу про сестру, я вирішила дізнатися, чи в нього справді є сестра, бо подумала — ну раптом він справді брат Аномії.
— І що, в Моргауса є сестра? — нейтральним тоном спитала Робін.
— Так, але вона точно не Аномія. Вона юристка. Це нереально.
— Тобто, — промовила Робін, — на той час ти вже знала, хто Моргаус насправді?
Виникла довга пауза. Нарешті Рейчел кивнула.
— I, — нещасним голосом додала вона, — на тому наша дружба закінчилася. Він просив ніколи й нізащо не намагатися дізнатися, хто він насправді. Я думала, він жартує, а виявилося, що ні. Коли я сказала, що знайшла його, він просто вибухнув. Я дуже засмутилася, намагалася вибачитись, але він просто не приймав запрошень у приватний канал...
Потім я образилася, бо ну якого хріна? Я що, збираюся на весь твіттер його викривати? Він же міг друг! І одного вечора я так напилася у себе в кімнаті, що почала на модерці жартувати про одну річ, яку знала про нього... і все. Тут його порвало. Після того випадку він тільки один раз розмовляв зі мною у приватному каналі, і то тільки щоб висварити, що я сказала Паперовобілій про його інвалідність, хоч я нічого їй не казала. Вона, мабуть, просто запам’ятала мій тупий жарт, що він робить крутки... як на велику, тільки на візку...
— Він користується візком? — уточнила Робін, негайно подумавши про Ініґо Апкотта. Рейчел кивнула, а тоді знову розридалася.
— Мені так шкода, — промовила вона, хлипаючи. — Якби не з’явилася Паперовобіла, ми б, може, помирилися, але вони з нею так швидко подружилися, а я стала непотрібна...
Робін простягнула Рейчел ще одну паперову хустинку і дочекалася, коли ридання трохи стишаться, а тоді тихо спитала:
— А як ти дізналася, хто Моргаус насправді?
— Він помилився у твіттері, — відповіла Рейчел надтріснутим голосом, гарячково витираючи очі. — Випадково запостив посилання на сторінці Моргауса замість своєї особистої. За десять секунд уже все помітив і видалив, але я встигла побачити твіт і знайшла це посилання.
Воно вело на божевільний проект із астрофізики у Кембриджському університеті. Моргаус дещо розповів мені про себе у приватному каналі в грі, тож я здогадувалася, що маю шукати. Він казав, що старший за мене, але не казав наскільки, і розповів, що зробив гру з Аномією, бо це було весело і взагалі відпочинок від роботи, на якій все дуже серйозно. Також я здогадувалася, що він має темнішу шкіру, бо якось я поскаржилася, що згоріла на сонці, а він відповів, що по життю смаглявий. У переліку учасників проекту було одне індійське прізвище.
Тож я пішла на сайт Кембриджу, зайшла на сторінку факультету астрофізики, почала переглядати різні коледжі і нарешті знайшла його — в інвалідному візку на груповому фото з іншими дослідниками.
Рейчел знову зашарілася.
— Він дуже гарний. Я розумію, чого Паперовобіла так запала... Отже, я дізналася його справжнє ім’я, повернулася на твіттер і знайшла його персональний акаунт з твітами про космос, фотографіями Кембриджу і всім таким.
У Моргауса церебральний параліч. І я так розумію, що серйозний, бо він говорив, що довелося адаптувати комп’ютер під його потреби. Думаю, — наївно додала Рейчел, — що він типу геній, тому що виглядає дуже молодим. І...
Вона розвернулася до Робін і глянула її у вічі. Сонячне світло, просіяне крізь крони, упало на заплакане обличчя, і Робін знову вразила її схожість із Еді.
— Ти ж йому не скажеш, що це я допомогла вам його знайти?
— У жодному разі, — запевнила Робін. Рейчел глибоко вдихнула і промовила:
— Гаразд. Його звати Вікас Бхардвадж, і він доктор астрофізики у Коледжі Ґонвілл-енд-Кіз.