Швидкі кроки, брязкіт ключів: Робін і білявка вже поверталися.
— Ми тривожимося через нашого друга з інвалідністю, — казав поліції високий худий чоловік. — Він не бере слухавку і не відчиняє двері... Так... Будинок Стівена Гокінґа...
Страйк взяв у Робін відмички, спробував одну, другу і нарешті прокрутив замок, а тоді штовхнув двері.
Темношкіра жінка пронизливо закричала. Вікас Бхардвадж сидів в інвалідному візку обличчям до дверей, спиною до столу та комп’ютера. Його біла сорочка була брунатна від засохлої крові, очі та рот — розтулені, голова звисала набік, а горло було перерізане.
ЧАСТИНА П’ЯТА
Ближче до вершини волокна зненацька завертають всередину шлуночка і формують так званий вихор.
Генрі Ґрей,
член Королівського товариства Лондона,
«Анатомія Ґрея»
85
Я думала, що мої серце й дух
Вгамовані і мертві; щем ущух.
Емі Леві,
«Старий будинок»
На місці злочину працювали криміналісти, тіло Вікаса Бхардваджа забрала швидка, а поліція відвела Страйка та Робін убік від друзів Вікаса до крихітної кімнатки з високим вікном. На вигляд це була якась дивна комбінація комори й кабінету — під стіною тягнулися полиці з теками, стояв стіл і пара стільців, в кутку тулилося відро зі шваброю. Тут Страйк і Робін дали свідчення рудочубому місцевому поліціянту у формі, який не завдав собі клопоту приховати своє підозріливе ставлення до них і дуже агресивно розпитував Страйка про відмички.
Страйк розповів йому про участь Вікаса в онлайновій грі та навмисно згадав той факт, що у гру проникнуло «Розполовинення», сподіваючись, що після цього приїдуть компетентні особи, але ці подробиці тільки сильніше розсердили рудочубого офіцера. До кімнати зайшов інший поліціянт із мобільним в руці. Рудочубий вийшов прийняти дзвінок, за десять хвилин повернувся і наказав Страйкові та Робін лишатися на місці.
Вони просиділи у крихітній кімнатці ще годину. Ніхто їх не чіпав, тільки згорьований консьєрж приніс ледь теплої кави у пластинках.
— Доктор Бхардвадж був чудовою людиною, — сказав він. — Такий люб’язний...
Йому зірвався голос. Поставивши каву на стіл, консьєрж пішов, притискаючи долоню до очей.
— Бідолаха, — тихо мовив Страйк, коли двері зачинилися. — Тут немає його провини.
Робін (вона гадала, що ніколи не забуде видовище Вікаса Бхардваджа з розтятим горлом, ті перерізані сухожилля та судини у рані) сказала:
— Як гадаєш, нащо вони нас тут тримають?
— Чекають на начальство, — відповів Страйк. — Сподіваюся побачити кілька знайомих облич. Я для того і сказав тому рудому придурку про «Розполовинення».
Небо за високим вікном потемніло і вкрилося зірками, коли двері знову прочинилися і Страйк із полегшенням упізнав акуратну фігурку Анджели Дарвіш.
— Ось і нова зустріч, — промовила вона. Страйк почав підводитись, щоб запропонувати Дарвіш сісти, але вона похитала головою.
— Дякую, не треба. Я прочитала ваші свідчення. Отже, Бхардвадж був учасником тієї вашої гри? У яку проникло «Розполовинення»?
— Не просто учасником, а співтворцем, — відповів Страйк.
— Ви не знаєте, він давно помер? — спитала Робін у Дарвіш.
— За попередньою оцінкою — близько доби тому, — відповіла Дарвіш.
А отже, подумала Робін, коли вони зі Страйком зупинялися випити кави на заправці під Кембриджем, було вже запізно.
— Тут повно камер, — сказав Страйк, який помітив це одразу, як зайшов до будівлі. — Я б сказав, що безпека тут на висоті, якщо тільки той дурень, що впустив нас, не впускає так само усіх.
— Дурень, що вас впустив, — доктор теоретичної фізики, — відповіла Анджела Дарвіш. — Його саме допитують. Споконвічна проблема таких гуртожитків. Загальний рівень безпеки визначає найнеобережніший пожилець. Втім, знайти вбивцю має бути легко. Ви правду кажете, тут усюди камери — комусь дуже кортіло убити бідолаху, якщо він ризикнув показати обличчя на стількох плівках.
— Маю підозру, що замість обличчя ми побачимо латексну маску, — відказав Страйк.
Дарвіш ніяк не відреагувала на це зауваження. Цікаво!
— Ми постараємось не допустити, щоб ваші імена просочилися у пресу, — сказала вона. — Після тієї історії з бомбою зайва медійність вам не треба.
— Дякую, — сказав Страйк.
— Де ви тепер живете?