— Сам не знаю, — відповів Страйк.
— Як знатимете — повідомте нам, — сказала Анджела Дарвіш. — Нам, мабуть, треба буде поговорити з вами знову. Я вас звідси виведу, — додала вона. — Не хвилюйтеся, перед місцевими поліціянтами я за вас поручилася.
— Дякую, — мовив Страйк, підводячись, і скривився: коліно знову сіпав біль. — Здається, тому рудому ми не сподобалися.
— Нормальна реакція на людей з відмичками, — сухо всміхнулася Дарвіш.
Коли вийшли у темний сад, Робін побачила поліційні машини. Під будинком зібралися студенти, яких, понад сумнів, нажахало те, що трапилось з одним із них.
— Щасливої дороги, і не забудьте повідомити, де вас шукати, — сказала Дарвіш, коли дійшли до Страйкової автівки. Помахавши на прощання рукою, вона пішла геть.
— Як ти? — спитав Страйк, коли вони з Робін сіли в машину.
— У нормі, — відповіла Робін, трохи покрививши душею. — Що далі?
— Можемо зупинитися в Ніка та Ільзи, — непереконливо запропонував Страйк.
— Не можна, вона вагітна. їм не треба гостей, на яких полює «Розполовинення ».
— Якщо маєш сили доїхати до Лондона, можемо знайти якийсь готель, скажімо, біля офісу, щоб мати доступ до своїх речей, коли нас знову туди пустять. Але якщо хочеш заночувати тут...
— Ні, — відказала Робін, відчуваючи, що сита Кембриджем по горло. — Краще вертаймося.
86
Собою нуджусь — справа не нова
Цей нетерпливий стомлений терпець! —
Та що все я: як, друзі, вам ведеться?
Крістіна Россетті,
«Подальше життя:подвійний вінок сонетів»
Жорстоке вбивство Вікаса Бхардваджа, який став студентом Кембриджу у шістнадцять років і чий непересічний геній допоміг йому стати доктором астрофізики у двадцять три та вже приніс йому міжнародну нагороду за дослідження, наробило належного шуму в пресі. Робін, яка не пропустила жодної статті на цю тему, виявила, що горює за молодою людиною, якої навіть не знала. Чи це аж так неправильно — вважати убивство особливо страшним, бо його жертвою став геній?
— Ні, — відповів Страйк, коли вона поставила йому це питання в кафе при готелі на Поланд-стріт, де вони обоє наразі жили. Вони з Робін саме чекали на решту членів команди. Збори наживо назріли вже давно, і Страйк вирішив, що після бомби в офісі бойовий дух команди важливіший за пару зайвих годин стеження. — Я б радо лишив Олівера Піча під поїздом, якби це повернуло Бхардваджа. Яка від того Піча користь?
— Тобі не здається, що то вже якась... євгеніка? — спитала Робін.
— Буде, якщо я почну особисто скидати мудил на рейки, — відповів Страйк. — Та оскільки ходити і вбивати всіх, хто мені не подобається, я не збираюсь, не бачу, чому не визнати, що від деяких людей користі більше, ніж від інших.
— Тобто ти не згоден, що «від смерті кожної людини малію і я»? [10] — спитала Робін.
— Я знаю покидьків, від смерті яких анітрохи не змалів би, — відказав Страйк. — Бачила інтерв’ю з рідними Бхардваджа у ранковому «Таймзі»?
— Так, — кивнула Робін, але не додала, що розплакалася, коли прочитала статтю. Сім’я Вікаса не тільки попросила допомогти знайти убивцю, а й розповіла про безмежну й вічну гордість за генія, який не дозволив інвалідності стати йому на заваді і для якого астрофізика була справою життя.
— Мені воно багато що пояснило, — сказав Страйк.
— Наприклад?
— Доктор астрофізики — малоймовірний кандидат на роль людини, яка стільки часу проводить у грі. Але якщо він потрапив до Кембриджу в шістнадцять років, та ще й із такою інвалідністю... упевнений, він там почувався збіса самотньо. Гра стала його соціальним життям. Там Вікас не мав проблем із мовленням чи мобільністю. Це, мабуть, було таке полегшення — замість вундеркінда побути просто фанатом в середовищі інших фанатів.
— І знайти найкращого друга в особі Аномії.
— Так, — кивнув Страйк. — Цікавий нюанс, правда ж? З ким із підозрюваних, яких ми ще не виключили, міг би товаришувати Вікас Бхардвадж?
— Сама про це думаю, — відповіла Робін.
— Кеа гарненька, — сказав Страйк. — Можу уявити, що самотньому молодику було б приємно вважатися її найкращим другом.
— І справді, — відповіла Робін. — З іншого боку, якщо не знати про педофілічні нахили Ашкрофта, він теж здається приємним хлопцем.
— Судячи з твоїх записів, Пірс теж буває приємним, коли хоче. Плюс він знав Ледвелл та Блея, жив із ними під одним дахом. На фаната це мало справити враження.
Кілька секунд вони мовчали, думаючи, а тоді Страйк сказав:
— Це ще преса досі не пронюхала, що ми там були, і слава Богу... У тебе вдома вчора все було нормально?