Чорнильно-чорне серце

— Так, порядок, — відповіла Робін.

Поговоривши з поліцією і переконавшись, що це безпечно, вона зазирнула до квартири і взяла сумку з чистим одягом. За проведену вдома годину Робін полила трохи прив’ялий філодендрон і на якусь мить відчайдушно захотіла забрати вазон із собою до готелю.

Робін підозрювала, що причиною її упередженого ставлення до готелю «Зет» був стан, у якому вона вперше сюди зайшла — стан утоми після кількох сотень миль за кермом і шоку від знайденого тіла Вікаса Бхардваджа — але номер, оформлений у сірих тонах, здавався їй затісним і неприємно бездушним. На відміну від Страйка, вона зі своєї кімнати майже не виходила, готуючись здавати іспит на модератора, який за тиждень влаштує їй Аномія.

А от її партнера ситуація цілком задовольняла. Роки служби в армії привчили Страйка до частих переїздів. Він любив чистоту, утилітарність і відсутність зайвого мотлоху, а тіснота ставала в пригоді, коли треба було переміщатися приміщенням без протеза. А ще з цього готелю було зручно наглядати за ремонтом в офісі і користуватися всіма звичними благами знайомого району.

Першими на зустріч прийшли Мідж та Барклей. Мідж була у чорних джинсах і майці, і глянувши на неї, Робін відчула ніяковість за свої в’ялі біцепси.

— Вранці все пройшло за планом, — такими були перші слова Мідж до Страйка.

— Що саме було вранці? — спитала Робін, яка з сьомої ранку тільки дивилася «Чорнильно-чорне серце», стараючись запам’ятати сюжетні лінії та важливі репліки героїв.

— Ходила з візитом до першої дружини Яґо Росса, — відповіла Мідж. — Показала їй наші відео, де він б’є дівчат і змушує малу стрибати через бар’єр на поні.

— І? — спитав Страйк.

— Вона планує боротися за одноосібну опіку, — відповіла Мідж. — Але пообіцяла до вечора не дзвонити ні Россу, ні своєму адвокатові.

— Чудово, — кивнув Страйк.

— Ти збираєшся... — почала Робін, але водночас з нею заговорив Барклей:

— Заміни Натлюсику поки не знайшли?

— Працюю над цим, — запевнив Страйк, хоч насправді після повернення з Кембриджу ще не зміг виділити час на пошуки нового члена команди. Левова частка ранку пішла на перемовини з власником будівлі, який, звісно ж, не палав бажанням поновлювати оренду після вибуху, тож довелося його вмовляти.

— Також у нас із Мідж є новини про Спритника, — повідомив Барклей.

— Чудово, — кивнув Страйк. — Дочекаймося Дева й Пат, вони будуть за хвилину.

Робін була рада побачити, що Пат, яка прийшла з Девом, виглядає абсолютно як завжди. З її енергійної ходи можна було виснувати, що удар дверима не лишив серйозних травм. Манери Пат теж нітрохи не змінилися: коли вона без захвату глянула на трикутний табурет, де мала сидіти, Страйк підвівся і запропонував їй своє місце на дивані, на що Пат прогарчала:

— Я здатна сидіти на табуретці, — ще не розвалююсь. А тоді сіла, сердито затягнувшись вейпом.

Коли всі замовили їжу та напої, Страйк сказав:

— Я подумав, що нам потрібна жива зустріч. Знаю, що наша з Робін невелика відпустка всім створила додаткове навантаження. Хочу сказати, що ми дуже вдячні за всю роботу, яку ви робили, поки нас не було, і що ви не покинули агенцію після того, що сталося.

— Поліція має якісь успіхи у пошуках того, хто відправив бомбу? — спитав Дев.

— Новин поки не було, але за справу взялися МІ5, тож довго чекати не доведеться, — відповів Страйк, сподіваючись, що цей оптимізм не виглядає надмірним. — То що там зі Спритником?

— Прибиральниця звільнилася, — повідомив Барклей.

— Цікаво, — відзначив Страйк.

— Авжеж. Вчора стояу біля на неї на автобусній зупинці, поки вона казала Спритникові, що працювати до його не повернеться, — боїться КДБ.

— Боїться? Чого-чого боїться?

— КДБ, — повторив Барклей.

— Так КДБ вже не існує, — здивувалася Робін. — Тобто... якого біса?

— Наскільки я розібрау, — відповів Барклей, — Спритник їй морочиу голову, розказуючи, що за його вітчимом стежать росіяни, і треба шукать приховані камери і віддавати йому, а маму чіпати зась, бо вона хвора, їй не можна хвилюватись. Але про це, — мовив Барклей, — краще Мідж розкаже.

— Срака моя хвора, — лаконічно сказала Мідж. — Мати в Лондоні, приїхала два дні тому. Вчора я стежила за нею та Спритником, і дуже поталанило сісти поруч із ними в ікорному барі в «Герродсі».

— Я вже чекаю на чек звідти, — сказав Страйк.

— Якщо тобі від того полегшає, воно гидотне, — відповіла Мідж. — Вперше в житті той кав’яр їла.

— А дешевшої страви не було?

— Страйку, що ти мелеш? Це ікорний бар! То мені м’ясний пиріг треба було в них просити?