Робін засміялася.
— Головне, — провадила Мідж, — що я почула їхню розмову. Мати планує розлучатися. І як на мене, Спритник цупить з того будинку все, що бачить, поки на дверах не поміняли замки.
— Або, — припустив Страйк, — мама сказала йому винести все, що вона хоче забрати без судової тяганини. Мабуть, розраховує, що крадіжки повісять на прибиральницю.
— Нітроха не здивуюся, — сказала Мідж. — Спритник з його мамцею — це та ще солодка парочка.
— Добре, ви чудово попрацювали. Продовжуємо стежити за Спритником і за його мамою, поки вона тут. Скільки їй років?
— Так і не скажеш... Сорок? П’ятдесят? — відповіла Мідж. — В темраві схожа на молоденьку. На обличчі нема живого місця від філерів. При доброму освітленні виглядає так, наче в неї анафілактичний шок.
— Я от подумав, — сказав Страйк, — якщо вона планує розлучатися, то... Наскільки вона соціально активна, відколи прибула до Лондона?
— Їсть тільки в ресторанах, — відповіла Мідж. — Позавчора сиділа у барі в Найтсбриджі з кількома жіночками, які на неї схожі, мов викапані.
Задумливий погляд Страйка спинився на Деві, і той нашорошився:
— Що?
— Мабуть, із нею захоче познайомитися один симпатичний торговець творами мистецтва. Раптом пані попросять його оцінити чи продати речі, яким приробив ноги наш Спритник.
— Я в мистецтві нічого не тямлю, — відповів Дев.
— Тобі достатньо знатися на тому, що поцупили з будинку, — відказав Страйк.
— А чом би не доручити цей завданок мені? — незворушно поцікавився Барклей.
— А ти в нас мистецтвознавець? — спитав Страйк.
— Учиуся на зварника, справжню фабержу впізнаю за кілометр.
Засміялася навіть Пат.
Коли принесли наїдки, Страйк сказав:
— І насамкінець: Аномія.
У субпідрядників витягнулися обличчя: нова тема не вселяла ентузіазму.
— Маємо всього трьох вірогідних кандидатів, — провадив Страйк. — І доведеться бігати за ними, поки когось не викреслимо.
— З нашим поточним прогресом ми за ними бігатимемо роками, — сказала Мідж.
— Робін ось-ось потрапить до модераторського каналу у грі, — сказав Страйк. — Сподіваюся, це стане ключем до прориву у справі.
Він не міг ображатися на скептичні погляди підрядників. Агенція мала п’ятьох детективів, і одна з них наразі не виходила на стеження, бо готувалася складати іспит Аномії. А графік був розрахований на шістьох осіб.
— Слухайте, — сказав Страйк, — я розумію, що ми перевантажені, але відсьогодні Росса можна буде викреслити.
— Ти збираєшся з ним зустрітися? — спитала Робін.
— Так, — коротко відповів Страйк. Не маючи жодного бажання обговорювати з командою Росса чи свої довгі стосунки з Шарлоттою, а надто своє почуття провини за зайвий тягар, яким стала ця справа для колег, він повернувся до теми Аномії і видав кожному з підрядників підозрюваного, на якому слід було зосередитися сьогодні.
87
...і повна до кінця життям ущерть:
Смерть сильної любові — нагла смерть.
Гелен Ганг Джексон,
«Нагла смерть»
Того ж вечора о восьмій тридцять (це був час, коли Яґо Росс зазвичай повертався з роботи) Страйк приїхав до Кенсинґгона і підійшов до величезної масивної будівлі з червоної цегли, облицьованої білим каменем. Тут була квартира Яґо Росса. І справді, вікна на третьому поверсі сяяли, тож Страйк подзвонив у двері зі скляною панеллю, крізь яку було видно розкішне фойє. Страйку відчинив швейцар у чорному однострої, проте всередину його не пустив.
— До Яґо Росса, — повідомив Страйк. — Корморан Страйк.
— Я подзвоню нагору, сер, — притишеним голосом трунаря відповів швейцар і причинив двері у Страйка перед носом. Детектив був абсолютно певний, що Росс не відмовить йому у зустрічі — хоча б із бажання особисто обсипати Страйка образами та погрозами — тож спокійно чекав, поки за кілька хвилин швейцар не повернувся, не відчинив двері і не впустив його.
— Третій поверх, квартира 2-Б, — сказав швейцар тим самим тихим улесливим голосом, ніби просив якогось можновладця прийняти його співчуття. — До ліфта прямо.
Страйк і сам чудово бачив, де ліфт, тож чайових не запропонував. Фойє було вистелене темно-синім килимом; він натиснув бронзову кнопку біля дверей ліфта і ті від’їхали, відкривши облицьовану червоним деревом кабіну з овальним дзеркалом у позолоченій рамі.
Коли двері відчинилися знову, Страйк опинився на сходовому майданчику третього поверху, де так само лежав темно-синій килим, а ще були живі лілеї на столику і троє дверей червоного дерева, за кожною з яких була окрема квартира. На центральних дверях була маленька металева табличка з прізвищем РОСС, тож Страйк натиснув кнопку дзвінка, також бронзову.