Росс змусив його чекати цілу хвилину. На зріст він був як Страйк, але значно тонший. Зі своїм білявим волоссям, вузьким обличчям і яскравими блакитними очима він, як завжди, скидався на песця. Росс був ще в костюмі, хоч і розпустив краватку, а в руці тримав склянку віскі. Він відступив, впускаючи Страйка, а тоді зачинив двері і мовчки пройшов повз гостя до вітальні. Страйк рушив слідом.
Страйк знав, що квартира належить батькам Росса. Інтер’єр із дещо вицвілими, проте так само коштовними жакардовими шторами, старовинною люстрою та обюссонським килимом аж кричав про «старі гроші». Стіни були завішані темними олійними картинами з собаками, конями і, здається, предками. Серед фотографій у срібних рамках на столику біля дивана виділявся портрет юного Росса у чорно-білому ітонському строї.
Росс, вочевидь, чекав, що Страйк заговорить першим, а той був не проти — і, власне, взагалі хотів закінчити цю справу якомога швидше — та не встиг розтулити рота, як почулися кроки.
Із бічної кімнати вийшла Шарлотта в тісній чорній сукні і туфлях на високих підборах. Вона виглядала заплаканою, а побачивши Страйка, остовпіла.
— Корме, — промовила вона. — Але... звідки?..
— «Оскар» за найкращу жіночу роль... — кинув Яґо з дивана; він сидів, поклавши руку на спинку удавано розслабленим жестом.
— Я гадки не мала, що він прийде! — огризнулася до чоловіка Шарлотта.
— Ну звісно ж, — процідив Яґо.
Шарлотта дивилася на Страйка, і той з острахом побачив, як вона зашарілася від радості й надії.
— Я завадив возз’єднанню сім’ї? — спитав він, маючи намір разом прищикнути Шарлоттині надії і скоріше перейти до суті своєї справи.
— Ні, — відповіла Шарлотта зі смішком, хоч очі в неї були червоні. — Яґо викликав мене, щоб купити моїх дітей. Якщо я не хочу постати перед судом в образі блудливої психопатки, я маю піти, взявши неоподатковані сто п’ятдесят тисяч фунтів. Мабуть, він вирішив, що це менше за витрати на процес. Гадаю, йдеться про сто сорок п’ять тисяч за Джеймса і п’ять за Мері. Чи вона навіть цього не варта? — кинула вона Россу.
— Ні, якщо уродилася в матір, — глянув на неї Росс.
— Бачиш, як він поводиться зі мною? — спитала Шарлотта, виглядаючи на обличчі Страйка ознаки співчуття.
— Це моя остання пропозиція, — сказав дружині Яґо, — і я роблю її тільки для того, щоб твоїм дітям не довелося дізнатися правду про власну матір, коли вони підростуть і почнуть читати газети. Але якщо ти проти — я радо піду до суду. «Дітей віддали батьку, бо матір була справжньою Шарлоттою росс». Коли я покінчу з цим, твоє ім’я стане прізвиськом. Перепрошую, — ліниво кинув Яґо до Страйка, — тобі, мабуть, боляче це слухати.
— Мені начхати, хто з вас отримає право опіки, — сказав Страйк. — Я прийшов тільки для того, щоб моя агенція не потрапила у ваш цирк потвор.
— На жаль, це неможливо, — відповів Росс без тіні жалю. — Оголені фотографії. «Я завжди тебе кохатиму, Корме». Ще й врятував їй життя, хоч я б зекономив купу часу, зусиль та грошей, якби вона просто сконала у бедламі...
Шарлотта схопила з найближчого столика поліровану малахітову кулю завбільшки з грейпфрут і жбурнула її, цілячись в дзеркало над коминковою полицею. Як Страйк і думав, куля не долетіла і з глухим стуком упала на стос книжок на кавовому столику, а тоді без жодної шкоди скотилася на килим. Яґо засміявся. І так само Страйк передбачив наступний вчинок Шарлотти, яка негайно схопила іншу річ, що трапилася під руку (це була інкрустована черепахова скринька), і кинула її в Яґо. Той відмахнувся, і скринька врізалася у коминкові ґрати і з тріском розсипалася.
— Це річ, — уже без усмішки промовив Яґо, — вісімнадцятого сторіччя, і ти, курво, за це заплатиш.
— Заплачу? Та що ти кажеш! — закричала на нього Шарлотта.
— Ще й як заплатиш, скажена суко, — відповів Яґо. — Мінус десять тисяч від моєї пропозиції! Отримаєш сто сорок і право бачитися з двійнятами шість разів на рік під наглядом.
Він знову глянув на Страйка.
— Сподіваюся, ти не думаєш, що вона гралася в ці ігри тільки з тобою, бо насправді...
— Ах ти ж суче брехло! — заверещала Шарлотта. — Я нічого не мала з Лендоном, ти просто хочеш посварити мене з Кормом!
— «Тебе з Кормом» не існує, Шарлотто, — промовив Страйк. — Вже п’ять років як не існує. Якщо ви двоє в змозі опанувати себе на кілька хвилин, гадаю, вам обом буде цікаво почути, що я скажу, бо це має прямий стосунок до предмету розмови.
Обох ця заява здивувала, і Страйк, не даючи нікому розтулити рота, звернувся до Яґо: