Страйк знову взяв ручку і лишив ще одну помітку для себе у записнику.
— Ми чогось не бачимо, — промовила Робін, дивлячись у простір перед собою. — А може, не бачимо когось... Ти зміг знайти друзів Ґуса Апкотта?
— Я навіть його слідів в інтернеті не знайшов, — тільки те старе відео на «Ютубі», де він грає па віолончелі. Можемо знову почати стеження за ним. Дізнаємось, із ким вій спілкується, — додав Страйк без великого ентузіазму. — Але ти правильно сказала на початку, — неможливо, щоб Аномія знав Джоша чи Еді через інших осіб. Він надто скоро про все дізнається, а через треті руки інформація не поширювалася б так швидко.
— Чи є сенс шукати колишню коханку Ініґо Апкотта?
— Можна спробувати, але я погано уявляю собі жінку середнього віку у ролі Аномії.
— Тоді виходить, що в нас лишаються тільки Пез та Ашкрофт, — відповіла Робін. — Тільки їх ми ще не викреслили. Я впевнена, що Ашкрофт знає латину. Він мав доступ до такої освіти.
— Так, але яка йому користь від створення гри, коли «Перо правосуддя» приносить значно більше вигоди? Гра — кепський інструмент для зваблення малолітніх дівчат, адже там є правило 14. Якщо ділитися персональними даними не можна, як вичислити потрібну вікову групу?
— Це дуже дивне правило... чого Аномія та Моргаус хотіли добитися, коли запровадили його?
— Одному Господу відомо, але я зауважив, що Серцелла впевнена, що Аномія знає справжні особи модераторів. Для Аномії це правило буквально не те саме, що для всіх інших. В його руках повнота влади.
Знову запала мовчанка, а оскільки Страйк уже допив свій напій, то долив собі ще.
— Я все думаю про Норт-Ґров, — зронила Робін. — Мені досі здається, що Норт-Ґров... що це серце всієї історії. Я упевнена, що Аномія або у Норт-Ґров зараз, або бував там колись. Та цитата на вітражі. Той украдений малюнок Джоша...
— Хто завгодно міг поцупити малюнок.
— Але вампір є в грі, — розвернулася до Страйка Робін. — У мультфільмі немає, а в грі — є. Аномія та Моргаус думали, що випередили Джоша та Еді, помістивши вампіра в гру, але в мультфільмі він так і не з’явився.
— Логіка тут, — визнав Страйк, якому це не спадало на думку, — бездоганна і виводить нас просто на Пеза Пірса, як гадаєш?
— І теоретично він дуже підходить на цю роль, визнаю, — кивнула Робін. — Він має всі необхідні навички, зачаїв образу на Еді... але Аномія взагалі на нього не схожий. Знання латини, ця одержимість, ця ядуча злість... Я не кажу, що Пез не мав складних почуттів до Еді, — він їх мав, але... Він прийшов на її похорон у жовтому, бо це її улюблений колір, і якщо це просто, щоб пустити пил в очі, то він чудовий актор... Можна ще? — спитала вона, вказавши поглядом на віскі.
— Скільки завгодно, — відповів Страйк, передаючи їй пляшку. Він знову відчув запах шампуню від її волосся, і хоч старався дивитись Робін в обличчя — не міг не зауважити, як колихнулися її груди під тонкою матерією футболки.
Знову мовчанка. Тепер уже Робін налила собі добру порцію віскі, відставила пляшку і промовила:
— Евола... «Я — Евола»... тобі не здається, що це теж дивний збіг?
— Що саме? — спитав Страйк, який в основному старався не думати про груди Робін.
— У фандомі «Чорнильного-чорного серця» валандається троль, який називає себе Еволою, а це ж один із улюблених письменників Нільса...
Зненацька Робін зойкнула.
— Він же у Норт-Ґров у туалеті!
— Хто? — не зрозумів Страйк.
— Евола! Я точно бачила на книжковій полиці його ім’я! Нільс казав, що це бібліотечка для всіх, і я можу взяти будь-яку книжку... там був такий жовтий корінець... чекай...
Вона підхопила свій айпад і з хвилину мовчала. А тоді:
— Юліус Евола, «Осідлати тигра». У туалеті в Норт-Ґров лежить ця книжка.
— Ти хочеш сказати, що Евола та Аномія — одна людина?
— Та ні... — засумнівалася Робін. — Просто це дивно...
— Бо як на мене, це й справді може бути просто збіг. Ми знаємо, що «Чорнильно-чорним серцем» цікавляться неонацисти та альтрайти. Евола — автор якраз у їхньому дусі.
— І справді, — погодилася Робін. — Господи, як би я хотіла, щоб всі ці фашисти й мізогіни не плуталися під ногами.
— І я, але боюся, в осяжному майбутньому цього не станеться, їм це все надто подобається.
— То як минула зустріч із Яґо Россом?
— А, — схаменувся Страйк, який думав, що вже все їй розповів. — Власне, вийшла коротка приємна розмова...
І він переповів Робін кенсинґтонські події, прикладаючись до вже третього великого віскі:
— ...тож його перша дружина планує боротися за одноосібну опіку.
— Я рада, — з жаром озвалася Робін. — Ох, я дуже рада, бо я гадала, що ти просто погрожуватимеш йому тими відео... бідолашні діти... Але як це їхня мати нічого не знала? Дівчата ж, мабуть, розповідали їй?