— Даґазе, друже мій.
— Тепер і Воллі має рунічне ім’я? — стиха уточнила Робін, і Мерфі кивнув.
Почувся сміх, тоді двері зачинилися. Знову пом’якшені килимом кроки, а тоді — гучний і чіткий голос літньої жінки:
— Будете чай, хлопці?
— Ні-ні, дякую.
— Дякую, ба, у нас пиво. Даси нам пів годинки?.. Нє, він вдома, я пригляну... Оно сидить на вікні...
— На вікні сидить кіт, правильно? — уточнив Страйк.
— Саме так.
Знову стукіт дверей.
— Я був певний, що вона піде по своїх справах, — вибачливо пояснив Воллі. — Радий тебе бачити, брате. Як там Альґіз?
— Бідоласі кепсько. Сіпавка. Голова болить...
Тихе рипіння, шурхіт — вочевидь, хазяїн та гість сіли.
— ...можливо, мозок пошкоджений незворотно, тож якщо ти знаєш цього паскудника...
— Так. Ну, я впевнений десь на дев’яносто дев’ять відсотків. Пригощайся.
Почулося дуже впізнаване хляпання: відкрили банки з пивом.
— Коротше, — почав Воллі, — на твіттері є такий собі Учень Лепіна... Робін глянула на Страйка.
— ...він постійно лайкає мої твіти, іноді пише... раніше писав коментарі під нашим із Ем-Джеєм шоу.
Коротше, вчора ввечері він мене тегнув, з ним там зачепився той кінчений, що «Перо правосуддя», і каже, що знає Аномію...
— Хто знає, «Перо»?
— Та нє, Учень Лепіна. То я його теж зафоловив і написав у приват, і питаю: «Ти шо, знаєш Аномію?» А він: «Так, це мій друзяка». Наговорив три мішки про Аноміїну геніальність, а тоді питаю: «А що він мав проти Ледвелл?» А він мені — Ледвелл його образила, кинула... я так зрозумів, що вони злягалися, і ця хвойда прикарманила всі гроші і втекла до Джоша Блея.
— Він тобі назвав ім’я?
— Так, я його знаю. Це тип на ім’я Пе...
Почувся гучний брязкіт, голоси раптом стали далекими.
— ...рс... Чортів кіт! Він живе у гіпівській...
Знову брязкіт.
— ...на запис. Я ж кажу, я на дев’яносто дев’ять...
Знову брязкіт, і знову, і знову. Робін легко могла уявити, як Воллі ставить на місце предмет, всередині якого поліціянти сховали жучок і який, вочевидь, перекинув кіт. Голоси знову стали чіткими.
— ...стояк на неї, і я казав Джошу, — цей чорт на тебе вовком дивиться, бережися, він на твою сучку задивляється. Він вважав, що малює краще за Джоша, він уміє робити анімацію... я тобі кажу, я на дев’яносто дев’ять відсотків впевнений, що це він. Його в комуні прозвали Кінь, бо в нього здоровезний...
Уруз засміявся. Мерфі зупинив запис.
— Ми сподіваємося, — почав він, — що ви зможете сказати, хто...
— Пез Пірс, — відповіла Робін. — Повне ім’я Престон Пірс. Він із Ліверпуля, живе у мистецькій комуні Норт-Ґров у Гайґейті.
— Чудово, — прохолодно вимовила Дарвіш, і вони з Мерфі підвелися.
Останній звернувся до Страйка та Робін:
— Почекаєте тут?
— Приємно було поспілкуватися, — сказала Дарвіш і простягнула холодну долоню, яку Страйк та Робін по черзі потиснули. — Сподіваюся, ваш офіс не сильно постраждав.
— Могло бути значно гірше, — сказав Страйк. Дарвіш вийшла. Страйк і Робін перезирнулися.
— Учень Лепіна — друг Аномії в реальному житті? — спитала Робін.
— Щось сумнівно.
— Але він справді активно підтримує Аномію.
— Як і купа ультраправих тролів.
— Але Пез до цієї історії цілком пасує.
— Ну... мабуть, — не дуже переконано відповів Страйк.
— Ти ж сам казав, що Пірс — кандидат на Аномію номер один.
— А тобі не здається, що історія про хвойду Ледвелл, яка зрадила Аномії, — це якраз така історія, яку здатен вигадати незайманий ненависник жінок?
— Твоя правда, — відповіла Робін, — але...
Тимчасом повернувся Мерфі з великим конвертом, який він мовчки поклав нас стіл.
— Оскільки бомба вибухнула у вашому офісі, а ще ви дуже допомогли нам у цьому розслідуванні, я гадаю, слід вам розповісти, на чому вони погоріли.
Він промотав запис уперед і натиснув «пуск».
— ...та не гладь цю скотину, подряпає...
Мерфі промотав ще.
— ...стояк, тож я відкрив інсту Кеа Нівен і подрочив на цю сучку...
— Розмова точилася в такому дусі, — прокоментував Мерфі, промотуючи плівку вперед (Уруз тільки-тільки почав сміятися). — Обговорюють якусь лівачку, колишню дівчину Кард’ю, яку він не зміг затягнути назад у своє ліжко.
Він знову запустив запис.
Тепер голос Уруза звучав здалеку, ніби вони з Кард’ю знову вийшли у передпокій.
— Ось воно, — проголосив Мерфі і зробив гучніше. З динаміка линув голос Уруза:
— Нє, Ейваз... посадили... срані копи... Бена, нє... Нерозбірлива розмова, сміх, тоді знову Уруз:
— ...вже краще... ха-ха-ха, тільки йому не кажи... Але Чарлі і цьому буде капець радий...