— Що сталося, коли убивця покинув будівлю?
— Візок знайшли в кущах нижче по вулиці, а от жорсткий диск — ні.
— Який жорсткий диск?
— Ох, я ж не сказав. Із комп’ютера Бхардваджа вийняли жорсткий диск, що логічно. Якщо Вікас ділився з кимсь підозрами в інтернеті, убивця просто не міг його лишити.
Судячи з усього, убивця тікав через парк, тож на камерах стеження його немає. Але ми ще в процесі вивчення плівок із найближчих до парку камер. Думаю, ми скоро визначимо, хто це був, і я на дев’яносто відсотків певний, що ця людина вже у нас під вартою. На нашу думку, цей Вікас щось запідозрив і вичислив братів Пічів, тож їм довелося його прибрати.
— Модус операнді дуже схожий на поведінку убивці на Гай-ґейтському цвинтарі, — відзначив Страйк. — Убити, тоді рушити до парку чи пустища, не знімаючи маски.
— Так. Людина, яка стоїть за цими нападами, має міцні нерви і все ретельно спланувала. Чарлі Піч добре навчив своїх людей, хай навіть один з них здурів і напав на його брата.
— І Ормонд злетів з гачка, — мовив Страйк.
— Так, — кивнув Мерфі. — Він сам собі наробив проблем, відмовляючись казати правду, але врешті-решт ми його переконали... Строго між нами, він зрештою зізнався, що встановив на телефон Еді маячок і стежив за нею. Ормонд сидів у школі з прогульницею, коли побачив, що телефон рухається до Гайґейтського цвинтаря, коли Еді мала лишатися вдома у Фінчлі. Він негайно вирішив, що вона йде на таємну зустріч із Джошем, тож покинув ученицю і розлючений побіг на цвинтар.
— Тобто вона не казала йому, що збирається зустрітися з Джошем? — спитала Робін.
— Ні, — відповів Мерфі. — Під кінець його версія була така: поки він доїхав до цвинтаря, телефон уже понесли звідти на пустище Гемпстед-Гіт. Ормонд поїхав туди, пішов на сигнал і знайшов телефон у траві. Він його підняв, а тоді, за його словами, з кущів вибігла «дивна постать» і кинулася в його бік.
— В якому сенсі дивна? — уточнив Страйк.
— За словами Ормонда, це був якийсь троль. Шишкувате тіло, потворна лиса голова, великі вуха. Знову латексна маска, — додав Мерфі. — Потім та людина побачила, що Ормонд тримає в руці телефон — на ньому був примітний жовтий чохол — розвернулася і зникла за деревами.
— Тобто, на його думку, ця особа у масці впустила телефон, потім це помітила і повернулася його знайти? — спитала Робін.
— Так, — відповів Мерфі. — А коли Ормонд дізнався, що Ледвелл убили, то запанікував, бо був зовсім поруч з місцем злочину. «Я знав, що буду підозрюваним номер один, бо це завжди партнер, тож я психонув, а я ж бо і волосини з її голови не торкнувся...»
— Волосини, мабуть, таки ні, — мовила Робін. — А от горла...
— Я не сумніваюся, що Ормонд був аб’юзером, але ми перевернули всю його квартиру догори дном. Жодних слідів телефона Блея, ні знаряддя убивства, ні досьє, яке забрав убивця. Ми не мали підстав його утримувати, але я цілком певен, що в плані убивства Ормонд чистий.
— І ти вважаєш, що троль у масці був із «Розполовинення», — уточнив Страйк.
— Так, — кивнув Мерфі та показав на фотографії людей у масках, — вважаю. Маючи їх під вартою, ми можемо спокійно обшукати їхні хати, і є всі шанси, що десь там буде і Блеїв телефон, і знаряддя вбивства. Проте, — додав Мерфі, збираючи фото, — ваша підказка щодо гри нам дуже, дуже допомогла.
— Можна ще дещо спитати? — поцікавився Страйк.
— Звісно. Але не обіцяю, що зможу відповісти.
— У поліцію не дзвонили аноніми, вимагаючи ексгумації Еді Ледвелл? Мерфі дуже здивувався.
— Ні... А вам що, так?
— Нам дзвонили, — відповів Страйк.
— Тролі, — виснував Мерфі.
— Мабуть, — погодився Страйк. Мерфі провів їх до виходу з будівлі.
— Я тут був трошки забіганий, відколи повернувся з Іспанії, — тихо сказав він до Робін; Страйк крокував собі попереду, нічого не чуючи і читаючи з телефона твіттер. — Але тепер все наче заспокоїлося...
— Добре, — ніяково відповіла Робін.
— Я тобі подзвоню, — пообіцяв Мерфі. Прощаючись із детективами, він нагадав:
— Тримайтеся подалі від Пеза Пірса. Як я вже казав, ми не маємо певності, що схопили їх усіх.
90
Ми скучимо, але не вернемось:
Не те й не інше, але щось між ними.
Того не хочем, що перед очима,
Та що побачим, як озирнемось?
Крістіна Россетті,
«Подальше життя:подвійний вінок сонетів»
— Пропоную випити і попоїсти, — сказав Страйк, — але десь не тут. Не хочу, щоб якийсь заблудлий коп підслухав нашу розмову.