Поки «Розполовинення» не потрапило до гри, вони діяли досить усталено: стеження за об’єктами в масках, бомби для цілей зі «списку прямої дії», цькування в інтернеті для «цілей непрямої дії» — і саме так мала померти Еді. Вони планували довести її до такого стану, щоб вона сама вкоротила собі віку. «Розполовинення» не бруднить рук. Вони убивають дистанційно: відправляють бомби, нацьковують тролів.
Аж раптом маємо два убивства і два замахи на вбивство, які вибиваються з цієї схеми: на трьох людей напали з холодною зброєю, одного штовхнули під поїзд, і все це зробила людина у масці. Наскільки я розумію, саме через маску поліція вирішила, що йдеться про тероризм. Вони впізнали витвори кримінального друга «Розполовинення» з Німеччини.
Плюс маємо забаненого ЛордДрека, і сталося це одразу як Олівер упав на рейки. Чому так скоро? На мою думку — щоб Чарлі не почав розповідати іншим гравцям про скоєний Аномією замах на вбивство.
— Це все збігається, — обережно погодилася Робін, — проте...
— Я весь час вертаюся до питання: навіщо «Розполовиненню» нападати на Блея? — провадив Страйк. — Блея не було у жодному їхньому списку, і нам відомо, що він не був випадковою жертвою: його мало не вбили не тому, що він захищав Еді від нападника. Блей запізнився і взагалі не зустрівся з нею. Ці слова нападника: «Тепер я про все подбаю». Про що це, якщо не про мультфільм?
— Не уявляю, — визнала Робін.
— І навіщо «Розполовиненню» телефони Джоша та Еді? Безпечніше було не торкатися їх. На них там не було нічого, — це просто зайві проблеми у вигляді речових доказів із місця убивства. Сенс забрати досьє був, — його можна спалити. Але навіщо їм телефони?
— Не уявляю, — повторила Робін. — Але забрати досьє — це якраз дуже логічна дія для членів «Розполовинення».
— Не обов’язково, — заперечив Страйк. — Аномія міг не знати, що у теці, і думати, що там малюнки чи нариси нових сюжетів. Або, — додав він, — Аномія звідкись знав, що там насправді, і не хотів, щоб стало відомо про терористів у його грі.
І нащо «Розполовиненню» забирати жорсткий диск Бхардваджа? Знову ж таки, це зайвий речовий доказ. Якщо, на їхню думку, він їх вичислив як терористів і розповсюджує цю інформацію, забирати жорсткий диск уже пізно. Але якщо убивця Аномія, в цьому є сенс: упевнитися, що ніхто не пов’яже Моргауса з Бхардваджем. Як мінімум цей жорсткий диск показав би, що саме Бхардвадж писав програмне забезпечення для гри. Не забуваймо, поліція не знайшла жодних доказів, що Вікас розкрив справжні особи братів Пічів, проте нам точно відомо, що він знав справжню особу Аномії.
— Але...
— Припустімо на мить: Вікас вирішив, що на Еді, Джоша та Олівера Піча напав Аномія. Можливо, Аномія злякався, що Вікас донесе на нього?
— Але в нас немає доказів, що це сталося.
— Як іще пояснити, чому Аномія повідомив тобі про вихід Моргауса так холодно? Аномія знає, що Вікаса убили, це було в усіх новинах. Де шок, де горе? Вони ж дружили. Як гадаєш, Аномія говорив би так про Моргауса, якби не мав стосунку до його убивства?
— Згодна, — кивнула Робін. — Він би так не говорив.
Вони пригубили кожен свій напій, розмірковуючи. За сусіднім столиком діти-підлітки втупились у телефони, не звертаючи уваги на батьків. Зрештою Робін сказала:
— Як гадаєш, варто вивчити цього Учня Лепіна ретельніше?
— Я вже проглянув його акаунт. Боюся, нам це нічого не дасть. Це просто анонімний мудень, який ненавидить жінок.
— Але щоб нічого не проґавити...
— Добре, — зітхнув Страйк, — якщо хочеш, спробуй. Я особисто вважаю, що ми більше дізнаємося від Паперовобілої, ніж від Учня Лепіна. Є шанс, що Моргаус назвав їй особу Аномії. Я ввечері попрацюю з Ясмін. Завітаю до неї додому, заскочу зненацька. Якщо вона досі має фото Паперовобілої, це буде гарний старт.
Бармен приніс їм два овочевих бургери.
— Де твоя картопля? — спитав Страйк, глянувши у тарілку Робін.
— Солідарність, — усміхнулася Робін.
— А я так сподівався поцупити в тебе трошки, — зітхнув Страйк, беручи ніж та виделку.
91
Відкрили коси гіркоту
Змарнілого лиця.
Вже не бажали тайну ту
Ховати до кінця.
Й оправили бентегу в круг
Тернового вінця.
Мері Елізабет Кольридж,
«По той бік люстра»
Нога завдавала Страйкові більше клопоту, ніж він зізнався Робін. Вранці його розбудив новий напад спазмів, гарячий біль омивав задню поверхню стегна щоразу, як він наступав на протез: нога не хотіла носити вантаж його тіла, взагалі не хотіла жодних навантажень.