Маючи вибір, він би ще одну ніч переночував у готелі «Зет» і відпочив, але Мерфі сказав, що можна повертатися додому. Пам’ятаючи песимістичне ставлення бухгалтера до видатків, Страйк повернувся разом із Робін до готелю, тільки щоб зібрати речі і забрати їх на Денмарк-стріт.
Від сходження на третій поверх біль у куксі посилився. Подрімати перед тим, як їхати до Ясмін Везергед у Кройдон, не вийшло, бо в офісі дуже шуміли ремонтники. Тож Страйк умостився за столиком у кухні, поклавши ногу на сусідній стілець, і замовив новий письмовий стіл, шафку для документів, комп’ютер та комп’ютерний стілець, а також диван. Все мали доставити за кілька днів.
Новина про арешт членів «Розполовинення» увірвалася у ЗМІ за кілька годин після його повернення додому. Решту часу до вечора Страйк курив електронку, пив каву і оновлював новинні сайти. Більшість заміток, природно, зосереджувалися на тому, що сина Єна Піча, мультимільйонера-технократа, який балотувався на посаду мера Лондона, вивели у кайданках з розкішного будинку на Бішопс-авеню. На фото було видно античні колони і запарковану перед фасадом новісіньку «мазераті». Фотографії білявого Уруза з татуюванням «88», лисого, як коліно, Турісаза з руною на кадику, Бена-бомбороба зі скляним поглядом та Воллі Кард’ю, підписаного як «зірка ютубу», з’являлися в самому кінці статей. Під вартою опинилися дев’ятнадцятеро молодиків. Більшість затримали у Лондоні, але арешти також мали місце у Манчестері, Ньюкаслі та Данді. Страйк уявляв, як тішаться Раян Мерфі та Анджела Дарвіш. Він добре знав, як воно, — закрити справу, і навіть заздрив їм.
О п’ятій вечора Страйк вирушив у бік Кройдону і за годину вже кульгав уздовж Лоуер-Аддіскем-Роуд. На цій сонній вулиці Робін стежила за будинком Везергедів, сидячи у кафе «Весела ковбаска».
Страйк вирішив спершу теж постежити за оселею Везергедів, а вже тоді стукати у двері. Кукса була різко проти сорокахвилинного вештання під зачиненими крамницями через дорогу, але Страйк зрозумів, що все було недарма, коли нарешті побачив на вулиці біляву Ясмін із великою сумкою через плече і в тому самому чорному кардигані, що й на світлинах, які кілька тижнів тому надіслала йому Робін. Не відриваючи очей від телефона, Ясмін на автоматі відчинила двері батьківського будинку і зникла всередині.
Страйк п’ять хвилин почекав, а тоді перетнув вулицю і натиснув на дзвінок. Скоро двері прочинилися: перед ним стояла Ясмін, так само з телефоном у руці. Незнайомець на порозі дещо здивував її.
— Добрий вечір, — привітався Страйк. — Ясмін Везергед?
— Так, — збентежено кивнула вона.
— Моє ім’я Корморан Страйк. Я приватний детектив. Я хотів би поставити вам кілька питань.
Подив на круглому пласкому обличчі Ясмін умить змінився страхом.
— Це не займе багато часу, — провадив Страйк. — Всього лише кілька питань. Філіп Ормонд знає мене і може за мене поручитися.
У коридорі за спиною Ясмін з’явилася старша жінка. Вона мала густе сиве волосся і таке саме пласке обличчя, як у доньки.
— Хто це?
— Це... цей чоловік мені хоче поставити кілька питань, — відповіла Ясмін.
— Про що? — спитала місіс Везергед, дивлячись на Страйка овечими очима.
— Про мою книжку, — збрехала Ясмін. — Я... гаразд, заходьте, — додала вона, звертаючись до Страйка. — Це не займе багато часу, — запевнила вона маму.
Страйк подумав, що (як і у випадку Ініґо Апкотта) бажання Ясмін дізнатися, нащо він прийшов, переважило її дуже очевидний страх. Вона провела Страйка до вітальні, вікна якої виходили на вулицю, і міцно зачинила двері перед матір’ю.
Складалося враження, що в кімнаті нещодавно був ремонт: чистісіньке блакитне килимове покриття пахнуло новою гумою, а на шкіряний гарнітур кремового кольору, здавалося, ще майже не сідали. Найпомітнішим предметом у вітальні був великий телевізор із пласким екраном. На фотографіях, що купчилися на бічному столику, здебільшого були зображені дві маленькі чорняві дівчинки. З їхньої подібності до Ясмін Страйк виснував, що то її небоги.
— Сідайте, — запросила Ясмін, і Страйк сів на диван, а вона — у крісло, поклавши телефон на підлокітник.
— Коли ви розмовляли з Філіпом? — спитала Ясмін.
— Кілька тижнів тому, — відповів Страйк. — Мою агенцію найняли встановити особу Аномії. Гадаю, він вам про це розповідав.
Ясмін кілька разів швидко моргнула, а тоді спитала:
— На Коміконі зі мною спілкувалася ваша партнерка?
— Саме так.
— Ну, я вже розповіла поліції все, що знаю, тобто нічого? — сказала Ясмін, і Страйк зауважив висхідну інтонацію, про яку чув від Робін.