— Моїй партнерці ви сказали інше. Ви сказали, що склали докупи всі натяки і встановили особу Аномії.
Правою рукою Ясмін гладила ідеально нафарбовані нігті на лівій. Вдома вона перевзулася в уґґи, які лишили на новому килимі великі пласкі сліди.
— Ви ж Серцелла з «Гри Дрека», — мовив Страйк.
У Ясмін побіліли губи. Якщо вона і хотіла відповісти недовірливим «я... що?», то відверто не була здатна вимовити ці слова хоч трохи переконливо, тож просто оніміло дивилася на Страйка.
— Не знаю, чи ви бачили сьогоднішні новини, — сказав Страйк. — Дев’ятнадцятьох членів ультраправого терористичного угруповання...
Ясмін розридалася. Водоспад важкого пшеничного волосся затулив її обличчя, яке Ясмін сховала у долонях, товсті ноги в уґґах тремтіли. Страйк підозрював, що діловим підходом доб’ється від Ясмін більшого, ніж якщо проявить співчуття, тож просто мовчки чекав, поки вона себе опанує.
Минула майже хвилина, перш ніж Ясмін знову підняла голову. Її обличчя і шию покривали червоні плями, туш від сліз розмазалася, і під опухлими очима з’явилися сірі патьоки.
— Я нічого не знаю, — благально промовила вона. — Нічого!
Не маючи під рукою носовичка, Ясмін витерла очі й ніс рукавом чорного кардигана.
— Нам обом відомо, що це не так, — без усмішки відповів Страйк. — Де ви взяли те досьє з доказами, ніби Еді Ледвелл була Аномією?
— Я сама його уклала? — ледь чутно відповіла Ясмін.
— Не ви, — спокійно відповів Страйк. — Хтось інший уклав це досьє і передав його вам у «Грі Дрека».
Сильна припухлість очей Ясмін дала Страйкові зрозуміти, що вона не вперше за сьогодні плаче. Мабуть, новина про арешти членів «Розполовинення» змусила її ридати від страху в офісній вбиральні, а потім вона ретельно нафарбувалася заново.
— Нам відомо, що двоє членів «Розполовинення» проникли у модераторський канал, — провадив Страйк. — Скоро поліція перевірить пристрої, з яких ЛордДрек та Віліпечор...
Почувши ці імена, Ясмін аж зойкнула, ніби Страйк хлюпнув на неї крижаною водою.
— ...заходили у «Гру Дрека». Справою також займається МІ5. Вони скоро вийдуть на вас, і тоді...
Ясмін знову заплакала, притискаючи долоню до вуст і розхитуючись туди-сюди на кріслі.
— ...спитають, чому ви не розповіли їм...
— Я не знала! — крізь пальці вимовила Ясмін. — Не знала! Не знала!
— ...звідки взяли те досьє...
Почувся тихий стукіт, двері почали відчинятися.
— Не бажаєте чашечку... — почала місіс Везергед.
— Ні! — придушеним голосом відповіла Ясмін.
Місіс Везергед всунулася у двері зі стривоженим виглядом. Як і донька, вона мала на ногах уґґи.
— Що тут коїться?
— Мамо, я тобі потім розкажу, — прошепотіла Ясмін. — Просто йди!
Мати Ясмін збентежено пішла. Щойно двері зачинилися, Ясмін знову сховала обличчя у долонях і почала схлипувати. Вона щось бурмотіла, але Страйк не міг зрозуміти що, аж поки розчув:
— ...так... принизливо...
— Принизливо? Що?
Ясмін підняла голову. Очі й ніс у неї були мокрі.
— Я... я думала, що ЛордДрек — актор? Він казав, що він актор, було дуже переконливо... і я пішла на його п’єсу, і сказала жінці на дверях, що прийшла Серцелла... він мені обіцяв дати автограф... за кулісами? А він взагалі на мене не дивився, а я все повторювала: «Це я! Це ж я!» І тоді...
Новий потік схлипувань.
— Якщо ви робитимете вигляд, що їх у грі не було, вас приймуть за одну з них, — безжально вказав Страйк. — Люди вважатимуть, що ви допомагали їм із власної волі.
— Неможливо, — у відчайдушному протесті піднесла голову Ясмін. — Ну тобто всі ж знають, що я лівачка? Це видно з усіх моїх соцмереж?
— Люди весь час брешуть про себе в інтернеті. Прокурор скаже, що ви симулювали ліві погляди, щоб приховати свої справжні уподобання.
Ясмін секунду чи дві дивилася на нього повними сліз очима, а тоді її прорвало (чому детектив не дуже здивувався).
— А я думала, ви Аномію шукаєте? Нехай поліція займається «Розполовиненням», до чого тут ви! Чи ви хочете ще більше прославитися? Чи що?
— Якщо ви радше говоритимете про Аномію, я тільки за, — відповів Страйк. — Ви не думали, що ця людина могла убити Ледвелл?
— Та звісно що ні! — тихо ахнула Ясмін.
— Навіть після того, як ця людина хвалилася убивством у грі?
— Та це просто... ну, це ж просто жарт? — озвалася Ясмін, намагаючись зобразити недовіру.
— А вам не спадало на думку, що це не жарт? Що Аномія — справді вбивця?
— Звісно, ні! — повторила Ясмін.
— Як просувається ваша робота над книгою? Аномія так само отримуватиме частину прибутків?