— Яка в нього адреса? — спитав Страйк, витягаючи з кишені записник.
— Я вам не скажу. — Червоні очі Ясмін знову наповнилися сльозами, але вона злякалася. — Аномія мене уб’є.
— І тут ви дуже праві, — кивнув Страйк. — Ви розумієте, що Моргауса було вбито?
— Що? Ні, він же... що-о?
Страйк бачив, що вона силується осягнути почуте.
— Я вам не вірю, — нарешті заявила Ясмін.
— Подивіться, — відповів Страйк. — Вікас Бхардвадж. Кембриджський університет. Йому перерізали горло.
Ясмін, здавалося, ладна була виблювати.
— Звідки ви знаєте, що він Моргаус? — нарешті спитала вона ледь чутно.
— Якщо ви подивитеся новини, — відповів Страйк, ігноруючи її питання, — то побачите, що убивство збіглося у часі зі зникненням Моргауса з гри.
— Я вам не вірю, — повторила Ясмін, але її трусило. — Ви просто хочете мене налякати.
Крізь тюль на вікні Страйк побачив, що до будинку йде огрядний сивочолий чоловік із дипломатом. Скоро потому з-за дверей у коридор почулася притишена розмова: вочевидь, стривожена мати Ясмін скаржилася її батькові на незнайомого здоровила, який докучає їхній доньці.
Двері прочинилися, і батько Ясмін зайшов до вітальні так само з дипломатом у руці.
— Що відбувається? Ясмін, хто це такий?
— Нічого... Я потім все поясню...
— Хто це такий? — наполягав батько, якого, природно, стривожили заплакані очі доньки.
— Корморан Страйк, — відрекомендувався детектив, незграбно підводячись на ноги; підколінне сухожилля криком просило пощади. Страйк простягнув руку. — Я приватний детектив, ваша донька допомагає мені розкрити справу.
— Приватний... Це що таке? — розлютився містер Везергед, ігноруючи простягнуту руку Страйка, а мати Ясмін тим часом боком пробралася до кімнати і визирнула з-за його спини. — Це знову той клятий мультфільм?
— Татку, просто вийди, — прошепотіла Ясмін. — Прошу тебе. Я скоро теж вийду, і... і все поясню.
— Я...
— Прошу, таточку, дай мені закінчити розмову! — дещо істерично попросила Ясмін.
Її батьки неохоче покинули вітальню. Двері знову зачинилися. Страйк опустився на диван.
— Ви ж розумієте, — почав Страйк, перебиваючи Ясмін, — що коли все це вийде на світло... а так і буде, бо просто у цей час, поки ми тут розмовляємо, поліція та служби безпеки забирають комп’ютери та телефони членів «Розполовинення»... громадськість, ЗМІ та присяжні вирішать, що ви з власної волі взяли досьє зі сфабрикованими звинуваченнями проти Еді Ледвелл, яке уклали, бажаючи їй смерті, терористи? А тоді передали це досьє Джошеві Блею, щоб налаштувати його проти неї? Ясмін, ви уявляєте, як будете виглядати, коли світ почує, що ви радісно грали у гру, знаючи, що в ній орудують терористи... ба більше, ви цю гру модерували... і водночас планували написати книгу, засновану на інформації, украденій у вбитої жінки? Я хочу вас одразу попередити: лідер «Розполовинення» заявить, що убив Ледвелл і покалічив Блея Аномія, і що одного з членів організації штовхнув під поїзд теж Аномія. Та хто б це не був, «Розполовинення» чи Аномія, ви все одно у лайні по вуха.
Ясмін зіщулилася, сховавши обличчя у долонях, і знову заридала.
— Ваша єдина надія, — сказав Страйк голосно, щоб вона точно почула його попри тремкі схлипи, — це вчинити правильно, просто тут і тепер, з власної волі. Покиньте гру, розкажіть поліції все, що знаєте, і допоможіть мені вистежити Аномію.
— Я не м-можу, як я вам д-допоможу? Якщо це не Ініґо...
— По-перше, дайте мені електронну адресу Аномії, — сказав Страйк. — По-друге, допоможіть мені знайти модераторку на ім’я Паперовобіла.
— А вона вам навіщо?
— Я вважаю, що їй загрожує небезпека.
— Як це?
— Моргаус міг назвати їй справжню особу Аномії.
— Ох...
Ясмін витерла обличчя рукавом, ще сильніше розмазавши макіяж, а тоді промовила:
— Я нічого про неї не знаю.
— Ви разом були у «Грі Дрека» кілька місяців, тож бодай щось ви таки знаєте. Нам відомо, що Віліпечор показував вам її фото.
— Звідки ви це...
— Звідки я знаю — неважливо. У вас лишилося її фото?
— Ні... вона на ньому...
— Гола?
— Ні... не повністю.
— Опишіть її.
— Вона... гарненька. Струнка. Руда.
— Який вік?
— Не знаю... років двадцять? Менше?
— Вона колись натякала на те, де живе?
— Вона... було, що один раз вона обмовилася, що живе дуже далеко від Лондона. Це було, коли...
— Коли? — підштовхнув її Страйк.
Ясмін нервово посмикала рукав кардигана, а тоді відповіла:
— Коли я сказала іншим модераторам, що Джош та Еді збираються зустрітися та поговорити про досьє.
— Ви їм сказали, де саме буде зустріч? — різко спитав Страйк.