— Ні. Паперовобіла розпитувала, але я не сказала їй, бо Джош би мені не пробачив, якби хтось припхався туди по автограф? А вона тоді надулася і сказала, що все одно не приїхала б, бо живе дуже далеко від Лондона? А тоді сказала, що й так очевидно, де буде зустріч, а потім ляснула дверима.
— Як гадаєте, фанат «Чорнильно-чорного серця» міг би здогадатися, що Джош та Еді планують зустріч на цвинтарі?
— Ну, може? — відповіла Ясмін. — Тобто... це ж їхнє місце, правильно?
Саме там... це все сталося.
— Можете пригадати, що ще Паперовобіла розповідала про своє життя, про місце, де живе?
— Ні. Я тільки знаю, що всі чоловіки на неї запали? Але їй подобається... їй подобався Моргаус.
— Як гадаєте, скільки людей бачили те частково оголене фото?
— Та, мабуть, всі хлопці? Віліпечор мені сказав, що вона хотіла відправити його Моргаусу, але натомість кинула Аномії? А вже Віліпечор, мабуть, показав всім хлопцям...
— Гаразд, — кивнув Страйк і зробив помітку в записнику. — А тепер назвіть мені електронну адресу Аномії.
Мить вагання, і Ясмін взяла телефон, який лежав на підлокітнику її крісла, відкрила пошту і продиктувала:
— Адреса «cagedheartl4@aol.com». Всі літери малі, «14» написано цифрами.
— Дякую, — сказав Страйк. — Чотирнадцять... як правило 14?
Ясмін, яка знову витирала обличчя рукавом, кивнула.
— Питаю з чистої цікавості: які решта тринадцять правил? — спитав Страйк.
— Їх нема, — нерозбірливо відповіла Ясмін. — Це єдине правило.
— Тоді чому воно називається чотирнадцятим?
— Це улюблене число Аномії.
— Чому?
Вона знизала плечами.
— Гаразд, — сказав Страйк, закрив записник і дістав гаманець. — Ясмін, ви мені дуже допомогли. Хочу дати вам пораду: подзвоніть цьому чоловікові... — Він розкрив гаманець, дістав картку Раяна Мерфі і простягнув їй. — ...і розкажіть йому все, що розповіли мені. Абсолютно все. А після цього я вам раджу назавжди покинути цю гру.
— Я не можу, — відповіла Ясмін. Губи в неї були білі.
— Чому не можете?
— Бо Аномія сказав... якщо я піду...
Вона раптом засміялася — безрадісно, трохи істерично.
— ...він скаже поліції, що я допомагала терористам? Але якщо... якщо я сама звернуся в поліцію... то хоча б більше не доведеться...
Ясмін замовкла.
— Вам не доведеться?..
Ясмін знову витерла очі рукавом, а тоді скрушно промовила:
— Аномія мене, ну... шантажував?
— Для чого?
— Щоб... щоб я зображала його? Ну, у грі?
— Що саме ви маєте на увазі? — спитав Страйк, якого спіткав страшний здогад.
— Ну, він просив, щоб я була замість нього? У грі? Іноді? Дав мені свій пароль і казав, коли треба його замінити? А інакше він скаже поліції про досьє?
— Як давно ви це робите? — спитав Страйк, гарячково пригадуючи всіх підозрюваних, яких вони виключили на основі того, що ті не користувалися жодними пристроями, поки Аномія був у грі.
— Не знаю, — знову схлипнула Ясмін. — Відколи... Після того, як я розповіла Аномії, що розмовляла з вашою партнеркою? На Коміконі?
— Ісусе Христе, — вимовив Страйк. Стримуючись, щоб не дати волю гніву, він спитав: — Вам це прохання не здалося дивним?
— Та трохи здалося... я спитала, чому маю це робити, а він сказав, що я просто маю.
— Ви пам’ятаєте, коли саме ви були Аномією? Ви якось фіксували ці випадки?
— Ні, — нещасним голосом відповіла Ясмін. — Це було багато разів, я всіх не пам’ятаю... А що?
— Річ у тім, — відповів Страйк, якому вже не було ніяково лякати аж настільки недалеку людину, — що ви допомагали Аномії створити алібі. На вашому місці я б сильно напружився і спробував згадати, чи ви не зображали Аномію у той вечір, коли Вікасу Бхардваджу перерізали горло. Гадаю, поліцію ця інформація дуже зацікавить.
Страйк підвівся і пішов геть. Він так злився на Ясмін, що більше не сказав їй ні слова.
Батьки Ясмін кинулися до вітальні, щойно Страйк прочинив вхідні двері. Зачиняючи їх по собі, він почув, як вони закидають доньку стривоженими питаннями, а Ясмін відповідає панічним криком.
92
І знову місяць, ставши у зеніт,
Розстелить білий килим,дормітором,
А з двору, наче ошалілий кіт
Півонія крадеться коридором,
Щоб плигнути на мене й люто гризти
За те, що вчора ночувала в місті.
Шарлотта М’ю,
«Учта»
Повернувшись додому на Блекгорс-Роуд, Робін спершу зраділа, Трохи дивно було раптом опинитися на самоті, без Страйка, з яким можна щось обговорювати чи приємно мовчати разом у машині, але відчуття, що її вирвали зі звичного контексту, можна було ігнорувати, поки Робін завантажувала брудні речі у пралку, розкладала туалетне начиння, поливала філодендрон і ходила до супермаркету по продукти.