Страйку було так боляче, він так тривожився та злився після дзвінка Робін, що хотілося тільки якомога швидше завершити цю сцену — та й потому.
— Гаразд, я слухаю, — видихнув.
— Ти просто мерзотник.
Меделін хиталася. Її сумочка на ланцюжку була розстебнута.
— Гаразд, — кивнув Страйк. — Це все?
— Пішов ти. Пішов ти в сраку. Я збирла... збиралася написати тобі листа, а тоді подумала, — ні, він це мусить п’чути з моїх вуст. Висл’хати мене! Ти проклятий брехливий мерзотник!
Попри рішучу налаштованість не робити цього протягом всієї мандрівки, Страйк дістав із кишені сигарети. Якщо Бог вирішив аж так йому дошкулити, к бісу всі домовленості.
— Такий ти хороший, га? — вишкірилася на нього Меделін. — Герой, бачте!
Страйк підкурив і затягнувся сигаретою, випустив дим.
— Не пригадую, щоб я так себе називав.
— Називав! Ще й як, трясця, називав! І ти викорстуву... використовував мене весь цей час! А тепер маєш, що хотів, га, маєш? — загорлала Меделін, і її істендський акцент раптом зробився дуже виразним.
— Я хочу, — відповів Страйк, курячи і дивлячись до неї, — дійти до ліжка і просто...
— Ти! Негідник! Мерзотник!
Меделін з усієї сили вдарила його кулаком у груди. Страйк відступив, і вона, мало не впавши, захиталася на високих підборах, а з розкритої сумочки випала і покотилася геть помада.
Страйк спробував обійти Меделін, але вона обома руками вчепилася йому в рукав.
— Ти мене використав, і я знаю, нашо...
Із відчуттям дежавю Страйк спробував вирватися від неї. Його запалена сигарета впала на тротуар.
— ...ти мене використав, проклятий паразит...
— Піди проспися, — кинув Страйк, намагаючись звільнитися і при тому не зламати їй пальці, — а тоді напиши мені листа.
Лівою рукою тримаючи його рукав, правою Меделін почала лупити Страйка по спині, аж поки він не вивернувся і не спіймав її за зап’ясток. На обличчі Меделін знову з’явився судомний вищир, який Страйк уже бачив після її презентації на Бонд-стріт.
— «Не говорити про мого татка!» Курва, ти такий самий, як він! Тільки, курва, не такий успішний! Вдаєш, що не хочеш сла... слави! А сам пораєш тільки знаменитих! Думаєш, вона тепер твоя, так?
— Не ганьбися, — сказав Страйк, досі намагаючись звільнитися так, щоб не завдати Меделін шкоди.
— Я ганьблюся? Та всі знають, що вона спить з Лендоном Дормером!
Ти кинувся їй на поміч, ти, курва, думаєш, ти їй треба?
— Треба, — відповів Страйк. Жорстокість, до якої схильні всі ображені коханці, прийшла йому на допомогу. — Вона за мною просто упадає. Але я не хочу ні її, ні тебе, тож просто згадай про бодай якусь гідність та...
— Негідник! Проклятий негідник! Прийшов у моє життя! В життя Генрі...
— Генрі на мене чхати, а мені чхати...
— ...і все заради неї, так? Щоб вона приревнувала...
— Знову повірила Шарлотті. Мало випила...
— ...на тому тижні даватиму інтерв’ю «Дейлі мейл», так я їм розкажу...
— Яка краса. Погрожуєш мені якоюсь...
Меделін вивернулася і щосили копнула його ногою. Страйк відчув, як гострий підбор уп’явся в стегно, відступив — і тут його справжня нога поїхала на помаді, яку впустила Меделін, і з болісним зойком він упав на спину, спершу гепнувшись об бетон попереком, а тоді — потилицею.
Кілька секунд Страйк думав, що зараз виблює. Він перекотився на живіт і піднявся навкарачки, не думаючи, що Меделін може вдарити знову. Його крутив вир болю, куксу судомило й смикало, сухожилля кричало криком.
Десь над головою Меделін щось белькотіла, благала. Страйк не розбирав слів. Він тільки хотів, щоб вона зникла, пішла назавжди. Краєм ока він побачив, як вона опускається навколішки, схлипує.
— Корме...
— Пішла в сраку, — хрипко відповів Страйк. Протез шкрябав тротуар: кукса, до якої його було прикріплено, смикалася. — Йди. Просто йди геть, чорт забирай.
— Я не хотіла...
— Іди геть.
Меделін зіп’ялася на ноги.
— Корме, прошу... я допо...
— ГЕТЬ!
Меделін все схлипувала, але скоро — за кілька секунд чи кілька хвилин — Страйк почув, як її непевні кроки віддаляються в бік Чаринґ-Кросс-Роуд. Коли їх не стало чутно, він спробував підвестися, але кукса відмовлялася тримати.
Страйк поповз до дверей офісу, наткнувся на сигарету, яку впустив (вона ще тліла), і запхнув її до рота. Тягнучи протез по тротуару, він дістався порога, так-сяк спромігся всістися на нього, затягнувся і відкинувся на чорні двері.
Нічне повітря холодило йому мокре обличчя, над Лондоном блимали тьмяні, як у всякому великому місті, зірки, а Страйка накрила дивна суміш сум’яття та ясності, яка приходить до п’яних та зневірених, і пласке обличчя Ясмін Везергед злилося з кривим вищиром Меделін, а Страйк подумав про брехливо-переконливе досьє, яке призвело до вбивства та паралічу, і про ненаписаний лист із обвинуваченнями, який він, мабуть, спалив би, не читаючи.