— Щось вона досі на нервах, — заявила вона, коли Страйк повернувся з кабінету (Робін чула, як він там скасовував вечерю з кимсь невідомим). — Тут треба бренді. Піду куплю.
— Пат, я не хочу дихати алкоголем на поліцію, — заперечила Робін, не давши Страйку і вуст розтулити, — і виглядаю погано я тільки через освітлення. Іди додому й добре відпочинь на вихідних!
Тож Пат зняла парасолю й сумочку з гачка біля скляних дверей, кинула ще один скептичний погляд на Робін і пішла.
— А що у нас з освітленням? — спитав Страйк, щойно по ній зачинилися двері.
— У ньому всі виглядають анемічними, — відповіла Робін. — І ти дарма скасував свою вечерю. Я сама можу поспілкуватися з поліцією.
— Я краще побуду тут, — сказав Страйк. — Хочеш ще чаю?
— Було б чудово, — сказала Робін. — Дякую.
Вона була рада, що Страйк не пішов, бо справді нервувала сильніше, ніж хотіла визнати. Відчуваючи потребу щось робити, Робін склала пластиковий стілець, на якому сиділа під час наради, відставила його і сіла натомість на обертове крісло за столом Пат. У ньому було комфортніше.
— Я додав цукор, — сказав Страйк, ставлячи перед Робін горня з чаєм.
— Боже, та я в нормі! — закотила очі Робін. — Якби я непритомніла щоразу, як у Лондоні когось ріжуть, я б пролежала у відключці пів життя.
Страйк сів на оббитий шкірозамінником диван із власним горням у руках і сказав:
— Убивство Ледвелл ніяк не пов’язане з тим, що ти відмовилася взяти її справу. Ти ж це розумієш?
— Так, — озвалася Робін, ховаючи погляд у чашці. — Звісно, розумію.
— Ми не можемо брати справи в обхід черги.
— Знаю.
— І навіть якщо на Ледвелл напав троль, якого вона намагалася викрити, — провадив Страйк, — що, на мою думку, вкрай малоймовірно — навіть якщо її убив той троль, ми б усе одно не знайшли цю людину за такий короткий термін.
— Знаю, — кивнула Робін, — але... але Еді Ледвелл могла прожити свої останні тижні у трохи кращому настрої, якби знала, що хтось їй допомагає... а, трясця! — сердито додала вона і відвернулася від Страйка, щоб витерти очі.
Еді Ледвелл постала перед нею, ніби жива: розмазана косметика, татуйована рука з обгризеними нігтями, що вчепилася у дорогу сумочку. Дощ стукотів у вікна. Робін дуже чекала, коли вже прийде поліція. Вона хотіла знати, що саме сталося.
Задзижчав дзвінок. Робін підхопилася, але Страйк уже підвівся з дивана. Коли він натиснув кнопку домофона, почувся безтілесний голос:
— Старший детектип-інспектор Раян Мерфі до Робін Еллакотт.
— Чудово, заходьте, — відповів Страйк, натискаючи кнопку відчинення дверей.
Він вийшов на сходовий майданчик і опустив погляд на металеві сходи. Ними піднімалися двоє людей: високий чоловік і мініатюрна чорнокоса жінка. Обоє були в цивільному.
— Раян Мерфі, — назвався білошкірий офіцер, симпатичний, з хвилястим світло-каштановим волоссям.
— Корморан Страйк, — озвався Страйк, потискаючи йому руку.
— А це Анджела Дарвіш.
Чорнява жінка мовчки кивнула Страйку, і вони пройшли до офісу, де за столом Пат стояла Робін, теж готова потискати руки. Тоді Страйк знову дістав із шафи складані стільці. Всі посідали, відмовилися від чаю та кави, і Раян Мерфі попросив Робін розповісти, про що саме вона спілкувалася з Еді Ледвелл, коли та приходила до агенції.
Страйк пив свій чай і мовчки слухав розповідь Робін. Він відчував певну гордість за її спостережливість і ретельний виклад всього, що мало місце під час того короткого знайомства. Мерфі робив нотатки, час до часу ставив питання. Дарвіш — Страйк вирішив, що їй трохи за сорок — дивилася на Робін трохи насуплено.
— Аномія? Як це пишеться? — спитав Мерфі, коли Робін вперше назвала це ім’я. Робін вимовила його по літерах.
— Це так обіграно «аноніма» чи...
Страйк, який теж уперше чув ім’я інтернетного переслідувача Ледвелл, розкрив був рота, але Дарвіш встигла перша.
— Аномія, — сказала вона чітким високим голосом, — означає розпад системи цінностей та соціальних норм.
— Справді? — перепитав Мерфі. — Не знав про таке. Продовжуйте, — звернувся він до Робін. — Ви казали, що у Ледвелл була із собою тека, а що в ній?
— Роздруковані твіти Аномії з її власними коментарями. Я повністю не дивилася, — відповіла Робін. — Вона просто забула теку тут.
— І що, ви досі не...
— Hi, — відповіла Робін. — Я попросила нашу офісну менеджерку повернути Ледвелл теку через агента. Можу спитати у Пат, чи вона це зробила.
— Я спитаю, — запропонував Страйк, підвівся і пішов до кабінету, щоб не переривати інтерв’ю. Двері по ньому зачинилися.
— Отже, цей Аномія, — сказав Мерфі, — знав про неї багато особистої інформації?