Страйк вагався, тож вона додала:
— Слухай, якби «Розполовинення» знало, де я, вони б уже просто прийшли і постукали в двері, прикинувшись електриками чи ще кимсь. Я не думаю, що вони зважаться мене прирізати серед білого дня на людній вулиці за ті десять хвилин, поки я йтиму до офісу.
— Твоя правда, — зітхнув Страйк. — Приходь на другу.
Домовившись про це, партнери поклали слухавки. Страйк ще кілька хвилин сидів, виснажений та сонний, не маючи снаги докласти зусилля і дійти до ліжка. Поруч із ноутбуком перед ним лежав розкритий записник з електронною адресою Аномії, яку дала Ясмін, але Страйк досі не скористався нею. Аномія, на відміну від Ясмін, — розумна людина: вона (чи він) підозріливо поставиться до будь-яких контактів із незнайомцями.
Навколо клубочилася нікотинова пара, за вікном сходив місяць, а Страйк раптом задивився на реферат про битву при Нев-Шапель, який зробив його небіж Джек: він так і висів на дверцятах кухонної шафки.
Село Нев-Шапель відбили у німців ціною багатьох життів, і не лише тому, що британцям не вистачало куль, снарядів та нормальної комунікації, а й через те, що тисячі солдатів безтямно йшли на німців через колючий дріт, який оточував їхні позиції.
Трамадол навіював напівсновидський стан, і Страйк спробував уявити пошуки Аномії крізь призму військової справи. Недосяжну ціль оточував колючий дріт, який досі не вдалося перерізати: Вікас Бхардвадж зробив із гри неприступну фортецю, а в інших місцях Аномію прикривали анонімні тролі.
Який урок битви при Нев-Шапель? Такий, що спершу треба перерізати дріт, а тільки тоді наступати.
Страйк знову позіхнув і, не маючи сили продовжувати аналогію, наперед скривився і підвівся зі стільця.
Тим часом Робін у готелі вже лягла у ліжко, але мозок уперто відмовлявся розслабитися і продовжував бомбардувати її ідеями та дивними теоріями, ніби тасував колоду карт і показував їй то одну, то іншу. Хвилин двадцять Робін марно намагалася заснути, а тоді увімкнула нічник, сіла та розкрила записник на останній сторінці, куди вона занотувала юзернейми чотирьох облікових записів, які так прислужувалися Аномії та один одному.
Поміркувавши і все ще не маючи певності в своїх діях, Робін потягнулася по ручку на приліжковому столику і додала п’яте ім’я: «Золтан», перший друг Рейчел в інтернеті, який, на думку дівчини, потім завів інший акаунт під іменем... Як же його звали? Перед очима Робін чомусь спливав образ арлекіна.
Вона нахилилася по ноутбук, який заряджався на підлозі коло ліжка, відкрила його і загуглила слово «арлекін».
— Скарамуш, — вголос промовила вона, прочитавши статтю про персонажів італійської комедії дель арте. Скарамуш був блазнем: хитрим, хвалькуватим, але боягузливим. Дивне ім’я для того, хто зібрався розводити молодих жінок на секс. Досі не знаючи, що саме вона робить, Робін написала під іменем «Золтан» слово «Скарамуш», якусь мить дивилася на шість імен на сторінці, а тоді знову потягнулася по ноутбук.
99
Не знаємо, які на зріст,
Допоки не вставали.
Емілі Дікінсон,
«Намагання»
Цитата наводиться у перекладі Наталі Тучинської
— Як не збираєтесь нічого казати, — промовила Пат у приймальні роздратованим басом, — то на біса дзвонити?
Був понеділок і перша тридцять на годиннику. Страйк сидів за столом в кабінеті поруч з опертими на стіну милицями, їв печиво і намагався розгрібати переповнену електронну скриньку. Він гукнув до Пат:
— Знову той самий номер? Знову дихає в слухавку?
— Цього разу навіть не дихав, — відповіла Пат, підходячи до прочинених дверей із вейпом у руці. Приймальня за нею була майже порожня, тільки на підлозі стояв телефон і лежали стоси паперів, які Пат підготувала для нових шафок. — Просто мовчав. Придурок.
— Я передзвоню туди, коли з усім розберуся, — сказав Страйк, повертаючись до листа, адресованого орендодавцю, який вирішив, що вибух бомби — гарний привід підвищити орендну плату. Страйк не поділяв цієї думки. — Як ви?
— А що мені зробиться? — нашорошилась Пат.
— Ви щойно повернулися до офісу після всього, що тут було, — пояснив Страйк.
— Та я в нормі. їх же всіх половили, хіба ні? Сподіваюся, посадять на все життя, — заявила Пат і повернулася до розбирання документів.
Страйк повернувся до листа, відправив орендодавцю ввічливу, але тверду відмову, і за кілька хвилин заходився писати свіже зведення для Аллана Йомена. Він ще міркував над тим, як сформулювати перший абзац про прогрес у справі так, щоб писати про власне прогрес не довелося, коли з приймальні почувся голос Пат: