— Ти точно взяла з собою ту сирену?
— Звісно, — відповіла Робін, звертаючи на Джанкшн-Роуд, — бо я, знаєш, не якась дурноголова...
— Я ніколи не вважав тебе такою... Гаразд, я чекатиму в машині. Але подзвони мені, щойно будеш нагорі. Якщо за п’ять хвилин від тебе не буде звістки, я піднімаюся.
— Домовились, — відповіла Робін.
Проїхали повз крамницю іграшок. Попереду забовванів вузький, мов кілок, будинок Зої. Робін завернула на Бруксайд-Лейн і зупинила машину.
— Поки я там, почитай досьє на Учня Лепіна, — порадила вона, беручи із заднього сидіння прозорий файл із роздруківками і передаючи його Страйкові. — Я пів ночі над ним сиділа. Буде приємно, якщо хтось його прочитає.
Коли вона розстібала пасок безпеки, Страйк промовив:
— Будь обережна, добре?
— Буду, — твердо пообіцяла Робін і вийшла з машини.
101
Чоловіки й жінки буремних доль...
Розбили маски, що на них вдягнула,
І в дикім вишкірі своїх живих облич
Прокляли утиски моєї тиранії...
Елізабет Баррет Бравнінґ,
«Аврора Лі»
Просочена смородом сміття й застарілої сечі сходова клітка будинку, де мешкала Зої, на другий раз гнітила не менше, ніж уперше. Піднімаючись бетонними сходами, Робін переклала сирену, яку постійно носила у сумочці, в кишеню і охопила її долонею.
Опинившись на останньому поверсі, вона постукала в двері Зої.
Двері негайно прочинилися. Зморена дівчина дивилася на Робін так, наче зустріла Смерть власною персоною, але Робін виявилася правою, а Страйк — ні: в кімнаті була тільки Зої, — худюща, нажахана. Її обведені чорним очі уп’ялися в обличчя Робін, яке Зої вперше бачила без гриму.
— Я можу зайти? — спитала Робін.
— Та, — кивнула Зої, задкуючи від неї.
У кімнаті в неї було вузьке ліжко з тонким чорним покривалом, усипаним білими зірками, на якому стояв старий ноутбук. З карниза звисала рожева гардина з непідшитим низом, на холодильничку вісімдесятих років стояла плитка на дві конфорки, поруч ледь трималася на стіні маленька раковина. Шафок не було — лише полиці. На полиці над холодильником виднілися самотня каструля і кілька бляшанок низькокалорійного супу, на полиці над ліжком — трохи дешевої косметики, дезодорант, олівці й ручки, блокнот. Нечисленна одіж Зої, вся чорна, була акуратно складена в кутку. Вільного простору в кімнаті лишався добре якщо квадратний ярд; килимове покриття світло-зеленого кольору було брудне.
Утім, коли Робін тільки увійшла до кімнати, все це заледве впало їй в око, бо вся увага негайно прикипіла до стін та стелі. їх покривали аркуші з малюнками, зробленими олівцем і чорнилом. Неймовірно детальні, вигадливі — геніальні, нестримні витвори невиліковно творчої людини. Робін була майже шокована потужністю таланту, виставленого на цих обшарпаних стінах.
— Ого, — тихо вимовила вона, не в змозі відірвати погляд від стін. — Зої... це неймовірно...
Переляканим обличчям дівчини прокотився трем радості.
— Мені потрібно подзвонити, — сказала Робін. — Все гаразд, не бійся, — додала вона, бо Зої дуже стривожилася. — А потім ми зможемо поговорити.
Вона натиснула на номер Страйка.
— Зої тут, — повідомила вона.
— Сама?
— Так.
— Гаразд, щасти, — відповів Страйк, і Робін поклала слухавку, увімкнула диктофон (про що не сказала Зої) і сховала телефон у кишеню.
— Сідай, якщо хочеш, — прошепотіла Зої.
— Дуже дякую, — відповіла Робін, і вони вдвох сіли на ліжко.
— Зої, нащо ти хотіла мене бачити?
— Тому що, — глибоко вдихнула Зої, — Аномія... ну, котрий створив «Гру Дрека»... каже, що вб’є тебе і твого партнера. Каже, зробить із вас Ледвелл та Блея. Пузавчора він показав мені твоє фото з газети, і я зрозуміла, що ти Джессіка. Я, мабуть, дістала того чулувіка, що відповідає у тебе в офісі — я кидала слухавку, бо було дуже страшно, а ще мій хлопець каже, що не можна тобі дзвонити, бо матиму проблеми, але я мусила, бо впевнена, що то він убив Еді.
— Ти впевнена, що твій хлопець...
— Hi! — аж крикнула Зої. — Ні! Аномія! Я рузмовляла з однією дівчиною з інтернету, з Паперовобілою, так вона...
— Вона є в «Грі Дрека» просто зараз?
Зої здавалася враженою тим, що Робін чудово знає, де перебуває Паперовобіла.
— Зої, ти дозволиш мені з нею поговорити? Не бійся. Вона не знатиме, що це я, а не ти.
— Але ж ти не знаєш, як...
— Я знаю про гру все, — запевнила Робін. — Я Баффілапуся. Принаймні була нею протягом останніх кількох місяців.
— Ти Баффілапуся? — не повірила власним вухам Зої. — Це з тобою я...