— Аномія згадував Норт-Ґров?
— Ні, але мені здалося, що він знає, де той вітраж, і я подумала, що він там міг бувати і саме так придумав собі ім’я.
Потім якось Нільс розповів мені про аномію і що це означає. Сказав, що треба мати, ну, мету, треба підтримувати зв’язок з іншими людьми, і що комуна — це найкращий спосіб життя, бо коли живеш у комуні, можна не боятися аномїі, і що я маю звідси виїхати і жити в Норт-Ґров. Маріам казала те саме. Я подумала, що то вони з люб’язності. Але не переїхала, бо Тім був проти. Сказав, там нам не буде приватності.
Потім я почула, як Нільс і Пез рузмовляють про Еді, і підслухала, бо я так сподівалася, що вона колись прийде до Норт-Ґров і я з нею пузнайомлюсь.
Але вони таку гидоту про неї казали... Я думала, вуни пишаються, що з нею знайомі, що вуна стільки досягла, але ні. Пез рузповідав про ідею коміксу, який вони придумували разом з Еді, поки не з’явився Джош. Сказав, що Еді, мабуть, буде ду нього позиватися, якщо він тепера його домалює і викладе як власний, бо дещо придумала вуна. То була історія про гробаря, який мандрує в часі у труні, готична така. Я подумала, що це дуже круто. Певно, то все вона придумала, воно дуже в її дусі. Пез, певно, тільки мальовав трохи.
А тоді Нільс почав казати всяке про Еді, що я такого від нього ніколи не чула. Він був такий злий! А Нільс же ніколи не злиться. Скаржився, що вона в жодному інтерв’ю за нього не згадала, а він же їй дав дах над головою і де малювати «Чорнильно-чорне серце», а вона все взяла і нічого не віддала. У нього так виходило, ніби без нього вона б ніколи не мала успіху, і ще він казав, що вона з ним фліртувала, щоб дубитися свуго. 1 ще сказав, що Еді ніколи не рузповідала про його творчість і навіть не прийшла на останню виставку.
І я ото слухала Нільса і подумала, що це ж отак само Аномія говорив про Еді, бо одного вечора, коли я тільки з’явилася у грі, Аномія казав, що Еді сучка, бо лає гру, що він підтримує цікавість фандому і робить їй послугу. А тоді сказав мені, що Еді до нього клеїлася в реальному житті, але кинула, як почала заробляти.
Коли Аномія мені це рузповідав, він був п’яний, сам мені сказав. Сказав, у нього був важкий день.
— Що саме в нього сталося?
— Він не сказав, він ніколи не рузповідає про своє реальне життє. Але наступного ранку, після того, як він казав про Еді, він відкрив новий приватний канал і сказав мені: «Ти забудеш, що я тобі вчора казав, якщо хочеш лишитися в грі». Тому я нікому про це не казала, я тоді обожнювала гру. У мене там були друзі, Чортик-Один і Баффілапуся... ну, ду тебе, я з тією Баффілапусею багато рузмовляла.
Коли я почула, як Нільс говорить про Еді, він мені перестав подобатися. Я почала помічати, що він весь час сидить за кумп’ютером. Він починає всякі мистецькі проекти, але рідко доводить ду кінця.
— Ти колись бачила, щоб він грав у гру?
— Ні, але хтось там, у Норт-Ґров, грав у неї, бо я одного разу бачила її в історії пошуку, коли вже почала думати, що Аномія — то, може, Нільс. Я почала шукати. Це, мабуть, було неправильно?
— Ні, Зої, це дуже розумне рішення.
— А тоді Джош приїхав пожити у Норт-Ґров, за місяць ду нападу, і Нільс пучав йому радити те і се для мультфільму. Я кілька разів чула це, і це теж було точно як те, що казав Аномія, бо він весь час лаяв мультфільм... я ніколи не рузуміла, чого він так від того біситься... і весь час казав, що все б зробив значно краще за Еді.
Тож я пучала підозрювати Нільса, а тоді... тоді сталося... це...
— Ти про напад?
— Так... Нільса тоді не було вдома. А він рідко коли виходить.
— Він казав, куди ходив?
— Ні, але я знаю, що кудись ходив, бо Брам пропускав школу, а Маріам скаржилася, що не може вудночас і уроки проводити, і Брама глядіти.
Але найстрашніше те, що... ой, я так налякалася, коли його знайшла... Я зайшла до Нільса в майстерню, — він їі звичайно зачиняє, а того разу пупросив принести йому одну книжку — і я його побачила...
— Що вона побачила? — спитав Страйк, бо на записі тривала мовчанка.
— Ніж, — відповіла Робін. — Вона сказала це самими губами, без звуку.
— ...і такий великий, — знов заговорила Зої, пошепки, мало не плачучи. — Він лежав отак на полиці. І на ньому були дивні літери, — якесь закляття чи що.
Робін натиснула на паузу.
— Я бачила цей клинок. Він належав дідусю Нільса, і Нільс називав його якимсь нідерландським словом — я не запам’ятала. А «закляття» — то слово грецькою, що означає «спадок».