— Я саме так і сказала! — підбадьорилася Гізер. Побачивши, як дивиться на неї чоловік, вона додала: — Це правда, Ґрубе, я справді казала...
— Я не визнаю, що ми читали ці листи, і не визнаю, що котрийсь із них не потрапив до труни, — заявив Ґрант. Тепер він зняв окуляри. У сутінковому світлі його видатна щелепа здавалася витвором примітивного каменяра.
— Але ваша дружина щойно це визнала, — нагадав Страйк.
— Ні, вона...
— Визнала, — стояв на своєму Страйк, — і це стане підставою для видачі ордеру на обшук. Звісно, ви можете спалити лист до того, як приїде поліція, — це ваше рішення, — але ми обоє засвідчимо те, що сказала Гізер. А у крайньому випадку міністерство внутрішніх справ дозволить ексгумацію.
Із неприємною (на думку Страйка) передбачуваністю у скляних дверях з’явилася мати Гізер і весело спитала:
— Візьмете до себе?
— Ні! — гаркнув Ґрант. — Тобто дай нам хвилинку, Венді.
Його теща пішла, відверто розчарована. Сусідський собака брехав собі далі.
— Я радив би вам обом подумати про наслідки, які настануть, якщо ви і далі заперечуватимете, що маєте лист, — сказав Страйк.
— Все буде добре, — збрехала Робін, звертаючись до переляканої Гізер, — якщо ви зараз зізнаєтесь. Всі все зрозуміють. Цілком природно, що ви боялися за причетність Ормонда чи Блея до смерті Еді. Не думаю, що інша людина на вашому місці стрималася б і не прочитала листи, адже Еді померла страшною смертю. Це дуже природний вчинок.
Гізер ці слова, здавалося, трохи втішили.
— А от як далі прикидатиметесь, що листа у вас немає, це буде мати максимально підозрілий вигляд, коли все відкриється, — підхопив Страйк, відповідаючи на ворожий погляд Ґранта зацікавленим. — Газети обожнюють таке. «Чому вони мовчали?» «Чому вони його сховали?»
— Ґрубе, — прошепотіла, знов перелякавшись, Гізер, і Робін була певна, що вона уявила плітки на дитячих майданчиках після таких публікацій. — Я гадаю...
— Ми його не ховали, — сердито заявив Ледвелл. — Просто не поклали до труни. Він написав чисту гидоту. Я не міг покласти таке до неї.
— Ми можемо побачити лист? — спитав Страйк.
Сусідський собака шаленів; Ґрант сидів і дивився на Страйка. На думку детектива, Ледвелл був не з розумних, але й далеко не йолоп. Зрештою Ґрант повільно підвівся і зник у будинку, лишивши дружину тривожитися.
— Часто таке? — люб’язно спитала Робін, показуючи у бік гавкучого пса.
— Таке... а, собака? Ой, так! — відповіла Гізер. — Просто не замовкає. То померанський шпіц. Дівчатка просто марять песиком. Ми сказали, що, може, і заведемо, як повернемося до Оману... справа у тому, що там дуже дешева прислуга, тож я, мабуть, зможу давати раду і маленькому, і собаці. Але в жодному разі не померанський шпіц!
— Не можу вас критикувати, — кивнула Робін, а її пульс пришвидшився від думки про доказ, який зараз з’явиться.
Повернувся Ґрант із конвертом у руці. Перш ніж він сів, Страйк спитав:
— Ви маєте прозорий пакет?
— Що? — спитав Грант, який все ще сердився.
— Прозорий пакет. На листі є сліди ДНК. Я не хочу ще сильніш його забруднювати.
Грант мовчки зник у кухні та повернувся з пакетом для заморожування.
— Будь ласка, відкрийте лист і покладіть його у пакет, перш ніж ми прочитаємо, — попросив Страйк. Грант все зробив, а тоді кинув лист на стіл і підсунув до Страйка.
Серце Робін шалено калатало. Вона нахилилася до Страйка, щоб разом прочитати короткий абзац найрафінованішої, як сказала б Пат, «писанини психів», що Страйк колись бачив. Дрібні нерівні літери, деякі — гарячково наведені жирнішим чорнилом: текст здавався дивно дитинним. Точніше, міг би здаватися, якби не ідеальна грамотність і не зміст.
Ти казала, що ми схожі. Ти змусила мене повірити в твою любов, а тоді кинула, мов шмат лайна. Якби ти лишилася жити, ти б використала й замучила ще безліч чоловіків, відкидаючи їх, щойно набриднуть. Ти була зверхньою, лицемірною, мерзенною шкурою, і я хочу, щоб ці слова зотліли поруч із тобою як найточніша, найчесніша епітафія. Визирни з Пекла, щоб побачити, як я володітиму «Чорнильно-чорним серцем» вічно.
— Вам це дала Катя Апкотт? — спитав Страйк, піднімаючи очі на Ґранта.
— Так.
— Гидота, правда? — з жаром спитала Гізер. — Чисто гидота. І той факт, що Катя це все записала, а тоді передала Ґрубу, знаючи, що там... А Аллан Йомен і Річард Елґар ще кажуть, що вона хороша людина! Мене мало не знудило, коли я почула ті слова у «Клубі мистецтв».