— Ти ж наче казав, що Евола — це письменник, який до смаку ультраправим?..
— Я помилявся. Якщо Аномія — Учень Лепіна, то він же і «Я є Евола». Далі маємо Макса Реґера, німецького композитора XIX століття... я мав би звернути увагу, коли побачив його ноти на тому клятому синтезаторі.
— Зажди...
— Джон Болдвін, британський композитор XVI століття. Золтан Кодай, угорський композитор XX століття. Скарамуш — просто з «Богемської рапсодії» Квінів. Тобто це людина, яка слухає і «Queen», і бітлів — можливо, тому, що не має іншого...
Задзвонив, підключившись до блютузу в машині, Страйків мобільний: Катя. Страйк відповів, але не встиг навіть привітатися, як з динаміка почувся пронизливий крик:
— Рятуйте! Рятуйте! Рятуйте!.. Дзвінок обірвався.
Страйк тицьнув на номер, щоб передзвонити, але йому не відповіли. Робін втиснула газ у підлогу.
— То не Катя, то Флавія. Страйку, дзвони... Але він уже набирав 999.
— Поліція? Чутно крики з будинку номер вісімдесят один на Лісбурн-Роуд, там чоловік із ножем... Та, бляха, просто знаю! Корморан Страйк... Сім’я з чотирьох осіб...
— Чорт, — сказала Робін, коли Страйк закінчив дзвінок. — Чорт! Це я винна, я, я його сполохала...
— Дідька лисого ти винна, — сказав на це Страйк і схопився за сидіння, бо Робін заклала поворот на швидкості.
— Я! Я мала б здогадатися... Страйку, він же уміє малювати, і дуже добре.
— Звідки ти знаєш?
— У вбиральні у Норт-Ґров висить його автопортрет. Я думала, що то Катя намалювала, а потім побачила її роботу у кімнаті Джоша та Еді, і це була базгранина... і... — Робін аж зойкнула. — Страйку, я зрозуміла, чому він пішов кружним шляхом, коли убив Еді. Раян Мерфі казав, що пустищем тоді бігала вівчарка без повідця...
— А він боїться собак.
106
Звели зробитись лицарем тобі!
Твоя знегода дивну силу дасть мені,
Залізну руку і сталеве серце
Щоб бити, ранити й не чути смерти.
Мері Елізабет Кольридж,
«Прихильність»
— Поліції нема, — стривожено промовила Робін, загальмувавши за пару будинків від оселі Апкоттів.
Вона скинула пасок безпеки, перехилилася через Страйка і, ледь усвідомлюючи себе, відкрила бардачок і витягнула його відмички.
— Ти що в біса задумала? — закричав Страйк, хапаючи Робін за куртку, бо вона вже відчинила дверцята з водійського боку.
— Пусти...
— Не смій туди йти, клята дурепо, у нього мачете!
— Там дванадцятирічна дитина! Пусти!
Вихопивши з кишені сирену, Робін виплуталася з куртки і майже випала з машини. Сирена вислизнула з руки, відкотилася, але Страйк уже не заважав Робін, тож вона підхопила пристрій і бігом кинулася до будинку Апкоттів.
— Робін! РОБІН!
Нестримно лаючись, Страйк потягнувся по милиці на задньому сидінні.
— РОБІН!
В освітленому вікні найближчого будинку з’явився людський силует.
— Поліція! Викличте поліцію, чорт забирай! — загорлав до сусіда Страйк, а тоді, кинувши «БМВ» відчиненим, на милицях повільно рушив слідом за Робін.
А вона була вже в Апкоттів під дверима і намагалася, стримуючи тремтіння в руках, підібрати відмичку. Перші три не підійшли. Вставивши у шпарину четверту, Робін побачила, що у кімнаті Ґуса вимкнулося світло.
З п’ятої спроби вийшло прокрутити ключ у замку. Не звертаючи уваги на далекий голос Страйка, який все кричав «РОБІН!», вона штовхнула двері.
У коридорі панувала непроглядна чорнота. Не відпускаючи клямки дверей, вільною рукою Робін спробувала намацати вимикач, знайшла його, клацнула. Нічого не сталося. Вочевидь, світло вимкнули на щитку, почувши крики, слово «поліція», швидкі кроки під вікном і брязкіт ключів за дверима.
Лишивши двері відчиненими, щоб було бодай якесь світло, і тримаючи палець на кнопці кишенькової сирени, Робін почала скрадатися сходами нагору.
Вона подолала вже половину шляху, коли почула стукіт Страйкових милиць та єдиної ноги. Обернувшись, Робін побачила його силует на тлі вуличних ліхтарів, а тоді — якийсь рух у темряві за дверима.
— СТРАЙКУ!
Темна постать стрімко зачинила двері за Страйком. Робін побачила сині іскри, почула гудіння. Страйк упав долілиць, смикаючи руками та ногами, милиці гупнули по підлозі, і в примарному сірому світлі, що сочилося з вікна над вхідними дверима, Робін побачила занесене мачете.
З четвертої сходинки Робін стрибнула Ґусу на спину, зімкнувши передпліччя на його горлі. Вона чекала, що хлопець впаде, але той попри свою худорлявість тільки захитався, намагаючись скинути її руки. Ніздрі Робін заповнив немитий сопух його тіла, а тоді Ґус перечепився через витягнуту ногу нерухомого Страйка, і вони разом упали. Голова Ґуса стукнулася об стіну навпроти, і він з люттю загорлав: