— Дзвоніть у швидку, — видихнула Робін. — Він поранив свою мати...
— Вже викликав, — відповів чоловік у піжамі, стаючи колінами на Ґуса, який пручався на підлозі. — Він ще хлопа біля дверей поранив.
— Я лікар, — сказав другий чоловік і побіг до ванної. Але Робін уже мчала вниз сходами, перестрибуючи через сходинки, чіпляючи плечима стіни. Сирена так само завивала з дверей вітальні, повз які вона пролетіла, поспішаючи до Страйка, який сидів під обмазаною кров’ю стіною біля прочинених дверей надвір і притискав руку до грудей.
— О Боже, Страйку...
Робін упала біля нього навколішки і почула:
— ...здається... легеню... пробив...
Робін схопилася на ноги, відчинила двері до Ґусової кімнати і забігла всередину, шукаючи, чим би затиснути Страйкові рану. Тут стояв сморід: сюди ніхто не заходив і не приходив, на підлозі громадилися купи брудного одягу. Схопивши якусь кофту, Робін кинулася назад на Страйка і нахилила його вперед, щоб притиснути тканину до рани на спині.
— Що... там?
— Ініґо мертвий, Катю поранено, Флавія неушкоджена, — швидко відповіла Робін. — Не треба говорити... Це ти впустив тих двох сусідів?
— Ти ж... просила... не говорити?
— Міг просто кивнути! — розлютилася Робін. Вона відчувала, як притиснута до рани кофта просочується гарячою кров’ю. — Ох, слава Богу... Надворі нарешті замиготіли сині вогні, і крізь юрму сусідів, які збиралися під будинком, з якого все горлала сирена, вже бігли повз мармуровий жіночий торс та бите скло поліціянти і медики.
КОДА
Серце продовжує ставати, важчим, а також довшим, ширшим та товщим аж до старості: у чоловіків цей приріст більш виражений, ніж у жінок.
Генрі Ґрей,
член Королівського товариства Лондона,
«Анатомія Ґрей»
107
О серце, що, нетямлячись, не може
Знайти собі спочинок у хитаннях!
До неба пнеться, хилиться додолу
І не знаходить щастя ні в одному,
Все вибирає й вибрати негоже:
О дурню, що нетямиться в шуканнях.
Крістіна Россетті,
«Подальше життя:подвійний вінок сонетів»
— Нікотинові пластирі, — перелічила Робін, — виноград, банани, горіхи, вівсяні батончики...
— Знущаєшся?
— Ти просив принести корисну їжу, — відповіла Робін, схилена над пакетом із супермаркета.
— Та знаю, — зітхнув Страйк.
Минуло п’ять днів, відколи Аномію попри його спротив витягнули з батьківського дому у кайданках, але Робін лише вдруге змогла пробитися до палати свого партнера. Більшу частину годин для відвідування захопили Страйкові сестра Люсі та дядько Тед, та й Меделін, мабуть, регулярно заходила. Робін дуже кортіло поговорити зі Страйком, але на перший раз нічого не вийшло, бо він лежав накачаний морфієм, сонний та безтямний. Відчуття провини та тривоги за його поранення посилив холодний голос Люсі, яка подзвонила і повідомила, що сьогодні Страйк знову хоче бачити Робін. Вочевидь, не тільки Робін вважала себе винною в тому, що сталося з її партнером. Незрозуміло було, чому харчі, які Страйк замовив їй повідомленням, не могли принести Меделін та Люсі, але вона була рада бодай щось для нього зробити і не стала розпитувати.
— ...і ще чорний шоколад, з міркувань людяності.
— Оце вже діло... Але ж чорний?
— Він корисніший, — антиоксиданти, мало цукру. А Пат приготувала тобі фруктовий торт.
— Завжди вона мені подобалася, — мовив Страйк, дивлячись, як Робін кладе на тумбочку біля його узголів’я прямокутний пакунок у фользі.
Усі четверо чоловіків у маленькій палаті сьогодні мали відвідувачів. Двоє старших пацієнтів, які відлежувалися після якихось операцій, тихо бесідували з рідними, а ще один, який у свої тридцять три роки звалився з інфарктом, умовив свою подругу вивести його погуляти, плануючи, як знав Страйк, нишком покурити надворі. Запах цигарок щоразу тягнувся за сусідом після таких прогулянок, раз у раз нагадуючи про звичку, якої Страйк твердо намірився позбутися. Він навіть насварив молодшого пацієнта, що не можна курити після інфаркту. Він добре усвідомлював власне лицемірство, але не мав розваг крім такого святенництва.
— ...також два термоси міцного чаю, і поки ти не поскаржився на дивний смак, я скажу, що там замість цукру стевія.
— Це що за хрінь?
— Некалорійний підсолоджувач. А це, — додала Робін, витягуючи з пакета останній предмет, — від Каті та Флавії.