Саме тому Страйк не казав собі правди.
Завтра — Валентинів день. На ранок Страйк замовив доставку орхідей для Меделін, а в рюкзак поклав листівку для неї. Жінці, з якою спиш, заведено підносити подарунки, якщо плануєш і далі з нею спати — а Страйк був цілком налаштований продовжувати як з очевидних причин, так і з тих, які сам ледь визнавав.
Коли Страйк подзвонив у двері, сходами загупали стрімкі кроки підлітка, і Генрі відчинив йому. Це був гарненький хлопчик з таким самим золотаво-рудим волоссям, як у Меделін; Генрі носив настільки довгу зачіску, наскільки дозволяло навчання у Вестмінстерській школі. Страйк добре пам’ятав себе у віці Генрі: як ніяковів через болючі прищі, що вилізали на безволосому підборідді, як не міг знайти штани водночас достатньо довгі й вузькі у талії (ця проблема для нього була давно вирішена), як почувався незграбою, як мучився різними нездійсненими бажаннями, що їх юний Страйк почасти сублімував на боксерському ринзі.
— Привіт, — сказав Страйк.
— Драсті, — буркнув Генрі і негайно утік. Страйк вирішив, що він відчинив двері не з власної волі, а на прохання матері.
Детектив увійшов, витер ноги, зняв і повісив пальто, а тоді пішов нагору
— не так швидко, як Генрі, й міцно хапаючись за поруччя. Коли він піднявся до великої вітальні, Меделін сиділа на дивані з олівцем у руці, схилившись над самоцвітами, розкладеними на білому аркуші на журнальному столику. Поруч стояла почата пляшка вина і повний келих.
— Котику, вибач, можна я трохи закінчу роботу? — знервовано спитала Меделін.
— Без проблем, — відповів Страйк і поклав наплічник на шкіряне крісло.
— Вибач, вибач, — мовила Меделін, не зводячи очей з дизайну, над яким працювала. — Спала на думку ідея, не хочу загубити. Генрі тобі принесе випити... Ген, принеси Корморану випити... Ген! — гаркнула вона, бо Генрі саме натягнув навушники і сів за комп’ютер у кутку кімнати.
— Що?
— Принести! Корморану! Випити!
Генрі мало не жбурнув навушники на підлогу.
Страйк сказав би, що сам може узяти собі випити, але не хотів створювати у підлітка враження, ніби почувається тут, як вдома.
— Чого тобі? — буркнув Генрі, проходячи повз детектива.
— Не відмовлюся від пива.
Генрі почалапав до кухні; довга грива мотилялася в нього перед очима. Щоб не заважати Меделін, Страйк пішов слідом.
У будинку майже все було білим: стіни, стеля, килим у спальні Меделін; в решті кімнат підлога була гола й дерев’яна, меблі — майже суцільно сріблясто-сірі. Меделін пояснила Страйку, що у нейтральному й монохромному просторі вона відпочиває вечорами після того, як цілий день дивиться на різнокольорові самоцвіти чи працює у своїй строкатій крамниці на Бонд-стріт. У її заміському будинку, за словами Меделін, було значно більше розмаїття та барв; варто якось з’їздити туди на вихідні. Страйк, маючи намір справді дати стосункам шанс, прийняв цю пропозицію.
Коли Страйк увійшов до оформленої в дусі мінімалізму кухні, Генрі саме відкрив величезний холодильник.
— Є «Гайнекен» і «Пероні».
— «Гайнекен», будь ласка, — сказав Страйк. — Генрі, можна у тебе щось спитати?
— Що? — нашорошився Генрі. Він був на цілу голову нижчий за детектива і явно обурювався, що мусить дивитися на нього знизу вгору.
— Твоя мама казала, що ти раніше дивився «Чорнильно-чорне серце».
— Ага, — так само нашорошено озвався Генрі, шукаючи у шухлядах відкривачку.
— Я його ніколи не бачив. Про що це?
— Ну таке, — дражливо стенув плечима Генрі. — Про цвинтар після заходу сонця.
Він зазирнув у чергову шухляду, а потім із власної ініціативи поділився інформацією, чим дещо здивував Страйка.
— Воно зіпсувалося. Раніше було краще. Вони продалися.
— Хто продався?
— Його автори.
— Це ті, на яких вчора напали?
— Що? — аж розвернувся до Страйка Генрі.
— На авторів «Серця» вчора напали на Гайґейтському цвинтарі. Поліція щойно назвала імена жертв.
— На Ледвелл і Блея? — перепитав Генрі. — Напали на Гайґейтському цвинтарі?
— Так, з холодною зброєю, — кивнув Страйк. — Вона загинула. Він у критичному стані.
— Бля, — сказав Генрі, тоді осікся: — Тобто...
— Та ні, — озвався Страйк. — Інакше і не скажеш. На обличчі Генрі промайнуло щось схоже на усмішку.