— Коли ти повер...
Але Генрі вже збіг сходами. Ляснули двері.
— Він тобі нагрубіянив? — спитала Меделін, насупившись. — Він сьогодні набурмосений, бо ноутбук зламався. Саме тому він сидів за моїм комп’ютером.
— Ні, Генрі був цілком привітний, — відповів Страйк.
— Справді? Оце так новини. Ти справді добре з ним спілкуєшся. Джим узагалі не вмів.
Страйк уже почув чимало відомостей про її колишнього чоловіка-актора, який покинув Меделін заради кінозірки і зрадив довіру Генрі, але він тримав зацікавлене обличчя, коли вона знову підняла цю тему. У животі знову забурчало. Коли Меделін зробила паузу, щоб пригубити вино, він спробував навести її на думку про їжу:
— Вибач, що не зміг прийти на вечерю...
— А, нічого, не мені скаржитися на напружену роботу, сама така. Але... Меделін підібралася ближче і закинула руки йому на шию.
— ...можеш принести мені вибачення.
За годину Страйк лежав голий у темряві білої спальні, дуже вдоволений в одному сенсі і так само до болю голодний. Він розумів, що така фігура, як у Меделін, несумісна зі щедрим харчуванням, але сам не міг постувати, навіть коли бажав скинути вагу. Меделін поклала голову йому на плече, лоскочучи обличчя волоссям, і закинула руку на його волохаті груди.
— Ох, як добре, — позіхнула вона. — Вибач, я така втомлена... Завтра вставати о п’ятій, дзвінок у Лос... Лос-Анджелес...
Страйк поцілував її у маківку і спитав:
— Можна, я собі щось зготую їсти?
— Звісно, любий, будь як удома, — пробурмотіла Меделін. Прибравши голову з його плеча, вона відкотилася на інший край ліжка, а Страйк надягнув штани й футболку — раптом зіткнеться з Генрі — і почув тихе сопіння.
На верхньому поверсі панувала тиша. Страйк босоніж пішов до кухні; його протез глухо постукував по паркету. Як він і боявся, з харчами на його смак у холодильнику було сутужно. Оглядаючи банки з кіноа, знежирений йогурт і упаковки авокадо, він сумно уявляв яєчню з беконом чи велику порцію смаженої картоплі. Нарешті трапився шматок сиру; Страйк зробив собі великий бутерброд і відкрив ще одну пляшку «Гайнекена».
Годинник у плиті показував десяту вечора, але здавалося, що година значно пізніша. Страйк рушив до вікна і визирнув на политу дощем вулицю: внизу бруківка блищала у світлі ліхтарів, мов смола. Страйк трохи постояв, тоді знайшов таріль, прихопив бутерброд і пиво та пішов у темну вітальню до комп’ютера.
Він знав пароль — Меделін сказала минулого разу, коли телефон Страйка розрядився, а він хотів уточнити дещо про рейс, яким Спритник прибував до Лондона. Він увімкнув комп’ютер, ввів пароль — spessartite19 — і близько години читав новини і відсилав листи, а об одинадцятій зайшов на канал Воллі Кард’ю і приєднався до стріму.
Плакати відеоігор на тлі були інші. Воллі та Ем-Джей теж змінилися. Кард’ю мав коротко підстрижені скроні та трохи довше волосся на маківці. Обличчя Ем-Джея стало тоншим порівняно з 2012 роком, зачіска — охайнішою. Обоє здавалися похмурими, а Ем-Джей ще й стривоженим.
— Здоров, бвахи, — сказав Воллі. — Вітаємо в новому випуску «Воллі влаштовує шоу Ем-Джею», та перш ніж ми почнемо, я... ми...
Він глянув на Ем-Джея, і той кивнув.
— Ми хочемо сказати, так, сталося дещо реально жахливе, ще вчора... але ми довідалися тільки сьогодні...
— Нам вже годин п’ять всі дзвонять, — підхопив Ем-Джей, — і всі такі: «А ви знали, а ви знали?»
— Так, — кивнув Воллі, — а відповідь — ні, не знали. Ми все дізнаємося тільки з новин. Та все-таки ми говоримо — ага — про те, що сталося з Джошем Блеєм та Еді Ледвелл, якшо ви не знали, і це капець, капець, чувак, хоча ми знаємо не більше за вас, це повний капець. Я хочу, типу, висловити співчуття рідним, і ще ми всі тримаємо пальці за Джоша, і... Ем-Джею, а ти молишся?
— Так, чувак, — тихо відповів Ем-Джей. — Молюся.
— Я, — підняв руки Воллі, — не знаю, в що саме я вірю, але ми співчуваємо рідним і дуже сподіваємося, що Джош, ага?
— Так, сподіваємося, — кивнув Ем-Джей. — Дуже-дуже. Воллі зітхнув, ляснув себе по колінах і сказав:
— Гаразд, ми сьогодні приготували для вас особливе шоу, і не забувайте, бвахи, що в цьому місяці двадцять п’ять відсотків від продажів мерчу ми віддаємо у шпиталь Ґрейт-Ормонд-стріт, бо, як дехто вже знає, у Ем-Джея...
— У мене там маленька кузина лікується від лейкемії, — сказав Ем-Джей.
— Отже, — продовжив Воллі, — час підключити коментарі...
У правій частині екрану з’явилася рухома стрічка з коментарями глядачів; текст на неоново-жовтому тлі мчав угору так швидко, що годі було щось прочитати. Очі Ем-Джея раз у раз перескакували з камери на боковий екран: він переглядав коментарі.