— То шо, цей... треба представитися?
— Крім нас цього, мабуть, ніхто не зробить, — озвалася Еді, — хіба що Тім не проти.... Власне, пропоную представити Тіма.
Камера метнулася вгору; сліпучий проблиск стелі, а тоді каламутний великий план обличчя рудочубого молодика.
— Привіт, — сказав він.
Камера повернулася до Еді та Джоша.
— Це був Тім, — сказала Еді. — Він озвучує Хробака. А я — Еді...
— Так, а я Джош, і ми, цей, придумали «Чорнильно-чорне серце», коли одного дня, гм, відпочивали на Гайґейтському цвинтарі...
— Курили, — почувся голос Тіма.
— Творили! — удавано обурився Джош.
— І розмовляли, — додала Еді.
— Верзли таке...
— Ти, може, і верз, — сказала Еді.
— Не, я казав глибокі та пророчі речі, — заперечив Джош, а тоді показав на Еді, притулився до неї і сказав у камеру: — Нє, то все вона винна, що воно, цей-во, сталося. Ми говорили про людей, яких, ну, поховали там...
— Так, — підхопила Еді, — і про той факт, що ми лежимо зовсім поруч з мертвими тілами...
— І психуємо.
— Ти, може, психував, а я ні...
— Бо ти по життю псих. Еді засміялася.
— Ти псих, Ед, не серійна маніячка чи шо, просто... дивна... Нє, слухайте, і вона ото починає вигадувати, що там відбувається вночі, і це такий їб**ий сюрреалізм...
— Катя просила не матюкатися в інтерв’ю.
— Ну вже, бл**ь, пізно. Еді засміялася.
— Отже, з Еді попер сюрреалізм, і ми оце лежимо, вигадуємо...
— А тоді нас вигнали з цвинтаря, бо він уже зачинявся, — сказала Еді, — і ми пішли додому, а живемо ми у мистецькій резиденції, у великому старому будинку...
— Нам це треба казати?
— Не знаю... Щоб пояснити наш творчий процес?
— Та який процес, бро, нема у нас процесів. Еді знову розсміялася.
— Гаразд, отже, ми пішли додому і Джош намалював... кого ти першим намалював, Джоше?
— Я Серцика, а ти — Дрека. Ми обоє вчилися у школі мистецтв Сент-Мартін, — пояснив він камері.
— Я ні, а ти так. Ти справжній художник.
— Але мене вигнали, — повідомив аудиторії Джош. — За прогули.
— Ага, — кивнула Еді, — і ми намалювали персонажів просто так, замалювали ідеї, які спали на думку, поки ми були...
— Обкурені, — підказав невидимий Тім.
— ...на цвинтарі, — широко усміхнулася Еді, — а тоді воно все якось...
— Вийшло з-під контролю, — сказав Джош.
— Розвинулося, ось що я хотіла сказати.
— ...і наш друг Ссб допоміг з анімацією у першій серії, — провадив Джош. — Себ не прогульник, він так і вчиться у Сент-Мартіні. І наші друзі озвучили персонажів, і вийшла перша серія, а тоді Еді придумала ще всяке, і ми зробили другу.
— І, — додала Еді, — ми зовсім не чекали... Ми справді дуже, дуже здивувалися, що воно сподобалося стільком людям, і ми хочемо сказати, що дуже вдячні за ваші коментарі. І, ем... хочемо відповісти на найчастіші запитання.
Джош взяв розлінований аркуш, — мабуть, вирваний із записника, — глянув на нього і сказав у камеру:
— Оце багато хто питає: «Звідки у вас з’явилася ідея Серцика?» — Він скоса глянув на Еді: — Відповідай ти, бо я не уявляю, що там коїться у твоїй голові.
— Ой, я сама не знаю, як придумала Серцика, але в дитинстві мама, здається, розповідала мені казку про кам’яне серце... Було таке чи я це вигадала? Я... навіть не знаю. Пригадую, що почула казку про людину, яка поміняла своє серце на камінь, і перед очима постав образ: як серце виходить з грудей. І коли ми були на цвинтарі, я уявила злу людину, серце якої вижило і намагається змінитися на краще після смерті власника. Серце зробилося чорним через все зло, яке скоїла та людина, і пережило її, коли решта тіла зотліла, бо воно ніби...
— ...замаринувалося у злі, — із задоволенням промовив Джош.
— Десь так, але водночас і ні, бо хіба ж Серцик не найдобріший персонаж у цій історії?
— Ну він, цей, такий, — задумливо погодився Джош. — Він невинний... але водночас і ні, га? Бо він почорнів через все зло, яке скоїв.
— Але він не коїв зла, — заперечила Еді. Вони з Джошем захопилися розмовою, забувши про камеру. — Серцика звинувачують у цьому злі, його стигматизують, але він жертва — жертва мозку, волі, не знаю. Він старається вчиняти добре, але такий гротескний, що ніхто йому не вірить.
Вона знову глянула у камеру.
— Хоч трошки змогла пояснити? Мабуть, ні. Наступне питання.
— «Паперовобіла задумана таким стервом?» — зачитав Джош і підняв очі на камеру. — Так!
— Ні! — водночас розвеселилася й обурилася Еді.
— Але вона вийшла саме така. Не дає Серцику жодного шансу.
— Вона просто трохи... гм... ми про цю історію ніколи не замислювалися.