Шарлотта М’ю,
«Поклик»
У ту саму мить, коли Страйк приймав дзвінок від Аллана Йомена, Робін за вісім миль від нього, у Волтемстоу, з удаваною цікавістю розглядала вітраж, на якому оголений Адам давав імена тваринам. Зсутулений Адам сидів на трав’янистому горбку, а поруч бородатий янгол занотовував обрані ним назви у книгу. З його німбу ніби визирали дві тропічні пташки. Адам мав відсутній, навіть розгублений вираз обличчя.
Гріховода та Ніжки стояли на протилежному кінці зали спиною до Робін та обговорювали символічну роль пелікана на ескізі Едварда Берн-Джонса. Як і боялася мама Ніжок, щойно вона виїхала до Іраку висвітлювати знищення Німруда бойовиками ІДІЛ, донька негайно відпросилася зі школи, заявивши, що хворіє. Батьки її подруги поїхали на роботу, і за десять хвилин по дівчину приїхав Гріховода. Робін рушила слідом за ними на «БМВ» Страйка; вона позичила його машину, бо раніше стежила за дівчиною на своєму старому «лендровері». Побоюючись, що пара прямує до готелю, вона зітхнула з полегшенням, коли об’єкти зупинилися перед Галереєю Вільяма Морріса.
У Робін склалося враження, що вона чимало дізналася про стосунки Ніжок та Гріховоди, поки ходила слідом за ними по залах галереї та підслуховувала їхню розмову. Судячи з усього, Ніжки трохи поцікавилася Рухом мистецтв і ремесел, а тепер намагалася покахати, що висловлена вдала ремарка — не випадковіть; Гріховода сприймав її думки з приємною серйозністю. Рук дівчині він поки не цілував, але поклав руку їй на талію у коридорі, а ще зняв із білявих кіс невидиму пилинку. Сама дівчина здавалася неприховано закоханою, і Робін лишалося тільки уявляти, як тішать самолюбство сорокалітнього чоловіка задиханий сміх, яким юнка зустрічала його жарти, залюблений погляд, яким вона відповідала на його просторікування про прерафаелітів, та рум’янець, що спалахував на її щоках, коли він хвалив її спостереження (цинічно налаштованій Робін здавалося, що Ніжки просто похапцем проковтнула кілька статей на вікіпедії).
Пояснивши християнський символізм пелікана, що годує пташенят своєю кров’ю, Гріховода поцікавився, чи не бажає дівчина кави. На пару хвилин затримавшись перед зображенням Адама, Робін слідом за ними вийшла до кафе, де панували скло й гола цегла та відкривався краєвид на парк при галереї.
Щойно вона взяла собі капучино, задзвонив мобільний.
— Привіт, — тихо сказала Робін Страйкові, — зажди хвильку, я десь сяду.
Заплативши за каву, вона знайшла столик, звідки було добре видно Гріховоду та Ніжки, а тоді знову приклала телефон до вуха.
— Сіла. Що сталося?
— Багато чого, — відповів Страйк. — Можеш говорити?
— Маю мінімум п’ятнадцять хвилин, — відповіла Робін, дивлячись на Ніжки, яка захихотіла і відкинула волосся за спину; кави вона не торкалася.
— Я так розумію, сьогоднішній «Таймз» ти не читала?
— Ні. А що?
Страйк коротко переповів Робін зміст статті про «Розполовинення».
— Отже, твоя правда, — сказала Робін. — Це таки був теракт.
— Я не певний.
— Але...
— Ледвелл була у списку їхніх «цілей непрямої дії». Вони намагалися зацькувати її й довести до самогубства. Планів убивати її самотужки вони не мали, і взагалі досі нікого не зарізали. Якщо вірити статті у «Таймзі», їхній модус операнді — це трубкові бомби.
— Що ж, — мовила Робін, споглядаючи широкі газони перед галереєю, — вони могли за нагоди й самі її убити, а не чекати, доки Ледвелл вкоротить собі віку, хіба ні?
— Але нащо нападати ще й на Блея? Згадок, що він теж у їхньому списку, немає. Судячи з усього, претензії в них тільки до жінок з лівими поглядами.
— Напад на нього міг бути спонтанним. Може, він просто трапився нападнику під руку чи намагався захистити Ледвелл.
— Я все ж гадаю, що раціональніше було б заскочити її на самоті, якщо вже вони вирішили скоїти вбивство. Дві жертви — це чималий шанс, що одна утече чи здійме крик. Звісно, — додав Страйк, — ми не знаємо, скільки було нападників. Немає підстав вважати, що це зробила одна людина.
— Вони могли не знати, що Блей теж там буде. До речі, а звідки нападник взагалі дізнався, що Ледвелл буде у той день на цвинтарі?
— Чудове питання! — озвався Страйк. — І є шанс почути відповідь на нього, якщо тобі це цікаво. Щойно дзвонив агент Еді Ледвелл, Аллан Йомен.
— Серйозно? — спитала Робін, відчувши знайомий спалах ентузіазму, за який любила свою роботу і який часто приходив із несподіваного напрямку, де раптом відкривався новий шлях.
— Так. Він спитав, чи готові ми зустрітися — причому не лише з ним. Також буде такий собі Річард Елґар, очільник «Маверик Філмз» у Британії, плюс дядько й тітка Еді. Йомен пропонує пообідати в «Клубі мистецтв» на Довер-стріт наступного тижня. Його цікавить, чи готові ми взятися за встановлення особи Аномії.