— Ми раді бути тут, — запевнив Страйк.
— Знаю, що й Еді пораділа б нашій зустрічі, — траурним тоном додав Йомен. — Гадаю, ви уявляєте, яким страшним ударом це стало для нас — а для Ґранта й Гізер це, звісно, особиста трагедія.
— Як просувається поліційне розслідування? — спитав Страйк у Ґранта.
— Вже тиждень немає жодних новин, — відповів дядько Еді, чий голос від природи нагадував гарчання. — Але вони наче впевнені, що це зробив хтось із тих ультраправих, «Половини» чи як їх там.
— Вони вже уявляють, як виглядав нападник? — спитав Страйк.
— Ні, — відповів Ґрант. — Блей стверджує, що їх оглушили тазером з-за спини. Каже, він упав долілиць і бачив тільки чорні кросівки, коли нападник тікав.
— Є сумніви щодо його версії? — поцікавився Страйк, розчувши ноту скепсису у тоні Ґранта.
— В інтернеті люди пишуть, що він сам зарізав Еді, — втрутилася Гізер, не давши Ґранту розтулити рота. — Хіба ж ні, Ґрубе? Сам подумай, для цього Блея все склалося ідеально. Тепер все належить йому, хіба ж ні?
— Не належить, — коротко відповів Ґрант. — І ми про це подбаємо.
Виникла дещо незручна пауза.
— У газетах писали, що його поранили в шию, — сказав Страйк.
— Саме так, — кивнув Йомен, не даючи висловитися Ґранту. — Наскільки мені відомо, його врятував високий комір шкіряної куртки. Якби ніж пройшов глибше... наскільки я зрозумів, йшлося про лічені міліметри. І навіть так він отримав ушкодження спинного мозку і тепер частково паралізований.
— Вони з Еді розбіглися, і... — почав Ґрант, але зайшло двоє офіціантів з водою та закусками, і він замовк. Ніхто не замовляв алкогольні напої. Коли офіціант, розливаючи воду, спитав, чи вирішили гості, що вони їстимуть, Гізер відповіла тихим смішком.
— Ой, я ще ні! — сказала вона й заходилася гортати меню.
Зробивши замовлення, вона розвернулася до Робін і заявила, гладячи живіт:
— Це хлопчик, я вже знаю! Коли я носила наших дівчаток, то не була така голодна!
— І коли вам час? — ввічливо поцікавилася Робін.
— Десь у червні. А ви маєте дітей?
— Ні, — усміхнулася Робін.
— Правду кажучи, ми цього не планували, — театральним шепотом повідомила Гізер. — Але я від одного його погляду вагітнію. Та хтозна, може, вдасться когось найняти у поміч, якщо...
Вона не закінчила речення. Поки вона пила воду, Робін стало цікаво, яку суму вони з Грантом розраховують отримати від несподіваного спадку.
Наїдки замовили, офіціанти пішли. Двері зачинилися, і Йомен почав:
— Отже, як я і сказав по телефону, ми сподіваємося, що ви погодитесь провести для нас це розслідування. Ми, — він вказав на себе та Елґара, — будемо вашими клієнтами і разом платитимемо, але вирішили, що варто запросити і Ґранта, адже він найближчий родич Еді. Річарде, щось бажаєте додати ?
— Дякую, Аллане, — кивнув американець, склавши дашком пальці з ідеальним манікюром. — Я маю пояснити, що незадовго до смерті Еді вони з Джошем практично уклали з нами контракт на фільм. Джош уже поставив підпис, а Еді мала це зробити в офісі Аллана у той день, коли на неї напали.
Кілька днів тому Джош через свою агентку повідомив, що не бажає продовжувати роботу над фільмом, поки не буде якось вирішено проблему Аномії.
— Тобто ви не агент Джоша? — спитав Страйк у Йомена. — Тільки Еді?
— Саме так, — підтвердив Йомен. — Джоша представляє така собі Катя Апкотт. Ми до неї ще, гм, повернемося.
— Зважаючи на те, що Джош підписав контракт, для відмови від роботи над фільмом немає законних підстав, — сказав Елґар, — але, звісно, ніхто не хоче його примушувати, особливо після того, що сталося.
— Треба сказати, що вихід цього фільму цілком в інтересах Джоша, — додав Йомен. — Якщо його параліч не вдасться вилікувати, малювати він більше не зможе. Він із незаможної родини. Ми хочемо, щоб він заспокоївся щодо Аномії і зосередився на процесі одужання. Він відчуває провину за те, що називав Аномією Еді... за словами Каті, він дуже карається через це...
— Це ж треба додуматися! — вибухнула обуренням Гізер. — Наче хтось буде отаке робити сам із собою, отак виставлятися в інтернеті! Ми тепер трошки уявляємо собі, як їй велося... правда, Грубе? — спитала вона, скоса глянувши на чоловіка. — Щойно Еді загинула, цей Аномія почав писати приватні речі про мене й Ґранта у твіттері!
— Справді? — спитав Страйк, дістаючи записник. — Ви не проти, якщо я буду робити нотатки?
— Звісно, не проти, — запевнила Гізер, яку така перспектива аж сповнила ентузіазму. — Дещо він наплутав — написав, що Грант був у Саудівській Аравії, а він був в Омані, і що я була його секретаркою, коли я була персональним асистентом в іншого чоловіка, і ще набрехав, що у нас був роман, коли Грант ще був одружений, хоча його перший шлюб...