— Вибач, — промовила Робін, коли вони почали обережно спускатися крутими кам’яними сходами «Рітцу»; Страйк так само обіймав її за талію. Робін приємно було відчувати його поруч, такого великого й теплого: частіше бувало, що вона підтримувала Страйка, коли кукса правої ноги відмовлялася йому служити після невчасного перенапруження. Він так міцно її обіймав, що голова Робін майже торкалася його грудей; вона відчувала запах його лосьйону після гоління, яким Страйк скористався на честь визначної нагоди і який перебивав навіть застарілий цигарковий дух.
— Таксі, — сказав Страйк і показав на чорний кеб, який плавно рушив їм назустріч.
— Страйку... — почала Робін, притулившись до нього, щоб зручніше було зазирнути в обличчя. Вона збиралася подякувати йому, сказати, що чудово провела вечір, та коли їхні погляди зустрілися, слів забракло. На мить все навколо стало каламутним, ніби вони опинилися у серці якогось повільного вихору, де вуркотіли машини й пропливали вогні, кружляли пішоходи й пересипане хмарками небо, а реальними лишилися тільки дотик і запах одне одного. І, глянувши у її підняте назустріч лице, Страйк на цю саму мить забув про суворе рішення, якого дотримувався майже п’ять років, і ледь помітно нахилив голову, цілячись губами у її вуста.
І зненацька щастя на обличчі Робін змінилося острахом. Страйк помітив це і знову випрямився, і не встигли вони осягнути те, що сталося щойно, буденне ревіння кур’єрського мотоцикла розвіяло залишки того моменту; вихор вгамувався. Страйк повів Робін до відчинених дверцят таксі і вона опустилася на широке сидіння.
— Добраніч, — гукнув Страйк їй услід. Дверцята ляснули, таксі поїхало, а ошаліла Робін так і не зрозуміла, що саме відчуває — шок, полегшення чи жаль.
2
Дозволь звернутися до тебе, о люстерце
Мого безсмертя — незміренне серце!
Марі Джейн Джюсбері,
«Моєму власному серцю»
Наступні дні після того вечора у «Рітці» для Робін були сповнені бентегою та непевністю. Вона чудово розуміла, що Страйк поставив мовчазне питання, на яке вона відповіла «ні» так різко через весь спожитий бурбон та вермут, а ще через несподіванку. Тепер Страйк тримався значно поміркованіше, із дещо силуваною холодністю, та рішучо уникав будь-яких особистих тем. Бар’єри, що за п’ять років спільної праці упали, було піднято знову. Робін боялася, що образила Страйка, і добре розуміла, що образити таку спокійно-упевнену та стійку людину, як її партнер, украй важко.
Страйк тимчасом картав себе. Він утнув дурницю, ще й без запрошення: та хіба він сам багато місяців тому не дійшов висновку, що стосунки з діловою партнеркою неможливі? Вони надто багато часу проводили разом, їх юридично єднав спільний бізнес, їхня дружба була надто цінна, щоб нею ризикувати — то нащо у золотому сяйві тих дорожезних коктейлів він відкинув усякий здоровий глузд і піддався потужному пориванню?
Самодогана поєднувалася з почуттями навіть менш приємними. Насправді жінки рідко відмовляли Страйкові, бо він надзвичайно добре читав людей. Ніколи раніше він не проявляв ініціативи, не маючи певності, що її приймуть, і ще жодна жінка не реагувала на нього так, як Робін: з тривогою, яку в гірші моменти Страйк трактував як огиду. Може, у нього зламаний ніс, зайва вага і тільки одна нога, може, він має грубе, густе кучеряве волосся, яке у школі обзивали лобковим, але це ніколи не заважало йому принаджувати найгарніших жінок. Власне, друзі-чоловіки, які не розуміли сексуальної привабливості детектива, часто ремствували й дивувалися, що йому так щастить у стосунках. Та, може, вважати, що його привабливість, на яку клювали попередні подружки, лишається незмінною, коли він усе сильніше кашляє вранці, а серед темного волосся пробивається сивина, — то прояв нестерпного марнославства?
Ще неприємніше було підозрювати, що усі ці роки він неправильно розумів почуття Робін. Страйк гадав, що її ніяковість у випадкові моменти фізичного чи емоційного зближення має ту ж саму природу, що і його власна, — що йдеться про рішуче уникання спокуси. У наступні дні після тієї мовчазної відмови від його поцілунку Страйк все пригадував епізоди, які вважав доказами взаємності, і раз у раз повертався до того факту, що Робін перервала свій перший танець на весіллі й пішла з ним, покинувши Метью посеред зали. Вони обіймалися на вершечку сходів у готелі, і Страйк ладен був присягнути, що у голові вбраної у весільну сукню Робін майнула та сама думка, що і в нього: тікаймо, і чхати на наслідки. Невже він те все вигадав?