— Я за, — відповіла Робін і дістала записник.
— Якщо Аномія справді той, за кого себе видає — тобто фанат, одержимий грою — то це молода людина.
— Згодна, — відповіла Робін. — Не можу собі уявити, щоб людина за тридцять чи старша цікавилися цим мультфільмом на ютубі.
— Але якщо це не просто розлючений фанат, а людина, яка справді зачаїла серйозну образу на Еді і знайшла спосіб помститися...
— Так, в такому разі, гадаю, вона може бути будь-якого віку, — погодилася Робін.
— Плюс ми шукаємо людину, яка знається на програмуванні чи написанні коду, — додав Страйк, теж діставши нотатник і записуючи.
— Хоча... — почала Робін, і Страйк підняв очі. — Дивися, Еді сказала мені, що у чаті гри дуже красива анімація. Якщо гру справді створило двоє людей, може, один із них художник або дизайнер, а другий — програміст?
— Треба потрапити всередину гри, — сказав Страйк, відкладаючи ручку і дістаючи мобільний. — Це пункт номер один: добре роздивитися все зсередини і подивитися, що нам це дає.
Поки Страйк шукав гру в інтернеті, Робін пила каву і насолоджувалася спокоєм, що його дарувало споглядання знайомих панно. Скутість, що ніби охопила їхнє зі Страйком спілкування після того вечора у «Рітці», повністю розчинилася перед лицем нової справи. Поки Страйк супився на екран телефона, набираючи потрібні слова грубими пальцями, Робін дозволила собі зупинити погляд на ньому й відчути чистісіньку ніжність, що раніше так часто бентежила її розум.
— Чорт, — за хвилину вилаявся Страйк.
— Що? — спитала Робін.
— Не можу туди зайти. Вже три рази спробував.
Він показав Робін екран свого телефона. Звідти на неї дивився маленький анімований Серцик, чорне серце з усіма його артеріями та венами; він усміхався і знизував плечима. Під зображенням Серцика було написано:
«Упс! Щось пішло не так. Спробуй пізніше, бвах!»
— Ану я спробую, — сказала Робін. Вона взяла свій мобільний, та після введення пошти (вона мала окрему скриньку для таких випадків, не пов’язану з її справжнім ім’ям чи агенцією) і створення пароля теж побачила маленького анімованого Серцика, який стенув плечима й порадив спробувати пізніше.
— Може, якісь технічні неполадки, — припустила вона.
— Сподіваймося на це, бо єдиний надійний спосіб, у який ми можемо викреслювати підозрюваних, — це стежити за ними протягом дня і бачити, що вони не користуються телефоном чи ноутбуком у той час, коли Аномія пише твіти чи активний у грі. Гаразд, — Страйк повернувся до записника, — портрет підозрюваного у нас наразі вимальовується такий: скоріш за все, менше тридцятьох років... — він підняв очі на Робін, і та кивнула, — уміє кодити чи малювати, або і те, і те... Хлопець чи дівчина, як гадаєш?
— Не виключено ні те, ні те, — відповіла Робін, — хоча всі думають, що Аномія чоловічої статі.
— Гадаю, нам слід гарненько прочитати акаунт Аномії у твіттері і подивитися, чи він себе чимсь не виказав... чи вона... До речі, — згадав Страйк, — поясни мені, що воно — той твіттер.
— Тобто? — засміялася Робін.
— Ну, бачити я його бачив, але ніколи не користувався. А ти?
— Акаунт у мене був, але я туди рідко зазирала.
— То як воно працює?
— Ти пишеш короткі повідомлення — твіти — і можеш спілкуватися з іншими користувачами, якщо вони тебе не заблокували.
— І всі у твіттері бачать твіти інших, правильно?
— Так, якщо тільки хтось не налаштував свій обліковий запис як приватний. А якщо двоє людей стали взаємними фоловерами, тобто читають сторінки одне одного, вони можуть обмінюватися приватними повідомленнями, яких більше ніхто не бачить.
— Зрозуміло, — кивнув Страйк. — І нащо це все?
— Не знаю, — знову засміялася Робін. — Це загалом весело: там багато жартів і всякої всячини. Можна безпосередньо спілкуватися з відомими людьми, теревенити про те й про се.
— Раніше для цього ходили у паби — за винятком спілкування з відомими людьми... Гаразд, пропоную, щоб дописи Аномії вивчала ти, бо ти знаєшся на твіттері.
— А як щодо того, щоб я записалася на урок у Норт-Ґрові? Якщо нічого цікавого не дізнаюся, я піду собі, а ти вже прийдеш їх розпитувати.
— Гарна ідея, — погодився Страйк, — і краще ти, ніж я, бо ти хоч малювати вмієш.
Робін зробила для себе позначку у записнику
— І ще лишається питання мотиву, — сказав Страйк, постукуючи ручкою по нотатнику.
— Я гадала... — почала Робін з усмішкою, але Страйк, здогадавшись, що саме вона хоче сказати, одразу заперечив:
— Це незвичний випадок. Можливість так само дуже важлива, але відповідь на питання «нащо?» тут має більше значення, ніж зазвичай, згодна? Гру не могли створити тільки заради того, щоб довести Ледвелл до самогубства... це було б занадто. Її зробили з любові до мультфільму.