— Особливо зважаючи на те, що гра не монетизувалася.
— Так... але потім з Аномією щось сталося, і він почав активно дописувати у твіттері.
— Еді гадала, що це сталося через її критичне зауваження щодо гри в інтерв’ю.
— Тобі не здається, що це досить-таки слабкий мотив для цькування тривалістю в чотири роки?
— Якщо нездорова людина отримує контакт на новому рівні, будь-яка критика з боку творця чи зміни у творі можуть сприйматися яка особиста образа, — мовила Робін.
— Слушно, — повагом кивнув Страйк. — Гарне спостереження.
— Я тут подивилася відео, де Еді та Джош розповідають про мультфільм, — сказала Робін. — Вони відповідали на питання фанатів і говорили про Серцика, головного героя — оте чорне серце, що ти щойно бачив. Йшлося про те, злий він чи не злий, чи його примусили стати негідником, а насправді він жертва, чи він підштовхував свою людину до зла, коли вона була ще жива. У першій серії мультфільму Серцик радісно представляється злим. Чи могла людина, яка не знайшла собі місця у суспільстві, проасоціювати себе з Серциком? Може, саме тому вона — чи він — так захопилася мультфільмом?
— Пропонуєш додати до портрету «злий і знає про це»?
— От ти жартуєш, — відповіла на це Робін, — а може, і варто... Знаєш, я все думаю: нащо ця людина назвалася «Аномія»? Хіба не природніше суперфанату назватися іменем когось із героїв? Назватися Аномією це ніби... ніби прямо взяти і заявити, що ти таке, хіба ні? «Розпад системи цінностей та соціальних норм». Ця людина на диво відверто про це говорить... хіба що це розчарований підліток, — додала вона, виправляючись. — Підлітки, мабуть, люблять так називатися. Коли зляться на цілий світ.
— Ти досить переконливо доводиш, що ми шукаємо божевільного фаната, а не особисто знайому особу.
— Проте хіба це може бути просто фанат? Ця людина знає надто багато приватних речей про неї, має доступ до такої інформації, тобто це має бути хтось близький... хоча, гадаю, Аномія міг і не спілкуватися з Джошем та Еді напряму, — додала Робін. — Можливо, це знайомий знайомих. Треба перевірити пари та сусідів членів близького кола Еді та Джоша. Але, гадаю, ланок між ними було небагато. Аномія надто швидко про все дізнавався. Не через треті руки.
— Про таке я б не подумав, — погодився Страйк.
Вони задумливо примовкли, а тоді Страйк порушив мовчанку.
— Тут є і помітний елемент нарцисизму. Аномія певний — чи певна — що має право вирішувати долю мультфільму. — Він знову взяв у руки телефон.
— Що повертає нас до Воллі Кард’ю. Як на мене, це саме те егоцентричне мале гівно, яке не потерпить, щоб його гру критикували навіть у дуже м’якій формі.
— Звідки ти стільки знаєш про Кард’ю?
— Подивився його відео на ютубі, — відповів Страйк, відкриваючи його на своєму мобільному. — По кількох годинах по тому, як повідомили, що жертвами нападу стали Ледвелл та Блей, Воллі зі своїм посіпакою на ім’я Ем-Джей вийшли в ефір, в процесі якого Кард’ю дістав з-під столу закривавлений ніж. Це був такий жарт. Насправді ніж був у томатному соусі.
— Дотепно, — холодно прокоментувала Робін.
— «Печивко», — оголосив Страйк, знайшовши те, що шукав. — За це відео його вигнали. Я його ще не дивився.
Він роззирнувся, щоб поблизу нікого не було, а тоді поставив телефон набік, оперши його на пивний келих, щоб Робін теж могла подивитися, і запустив відео.
Воллі та Ем-Джей сиділи поряд перед столом з інгредієнтами для випічки та великою мискою. Білявий Воллі мав довге волосся, Ем-Джей — пухкі щоки і не такий доглянутий вигляд, як на відео, яке Страйк дивився на наступний після нападу на цвинтарі день. Обоє були у фартухах і кухарських ковпаках.
— Вітаю, бвахи! — тонким голосом промовив Воллі. — Сьогодні ми розберемося з пиндиками та бриднюками, що кажуть, ніби ми жартуємо гидкі расистські жартики і самі є бриднючими фашистами! — А тоді нормальним голосом: — Отже, сьогодні ми готуємо випічку, все дуже лампово. — Він показав Ем-Джею пакет борошна. — А воно кошерне?
— Халяльне, — відповів Ем-Джей.
— Це одне і те саме, так?
— Ні, друже, — зі смішком відповів Ем-Джей, — це...
— Не будь пиндиком, бвах! — відповів Воллі фальцетом. — Грай у гру, бвах!
Ем-Джей засміявся, а Воллі перевернув пакет догори ногами й енергійно насипав борошно у миску, частково розсипавши його і піднявши у повітря білу хмару.
— А тепер додамо гарного кошерного масла, — провадив Воллі, показуючи у камеру пачку із зіркою Давида, намальованою маркером, а тоді закинув її у миску, не розгортаючи, і взяв пакет молока.