— А тепер додамо... Воно кошерне? Чи корови кошерні, бвах?
— Корови... вони у кого священні, в індуїстів? — спитав Ем-Джей.
— Який дебіл вважатиме корів священними? Ці люди бриднюки, абсолютні бриднюки, — озвався Воллі, наливаючи молоко до миски так, щоб обов’язково оббризкати Ем-Джея, який зі сміхом відступив.
— А от яйця кошерні, диви... краса! — сказав Воллі, показуючи яйця на камеру. На кожному, як і на маслі, була намальована зірка Давида. Він пожбурив яйця у миску — з силою, так, щоб Ем-Джея неодмінно забризкало якомога сильніше.
— Ти тепер гарненький біленький хлопчик, Ем-Джею, — оголосив Воллі голосом Дрека, а Ем-Джей, сміючись і кашляючи, стер із обличчя борошно.
— Мішаємо-не-перемішаємо, — сказав Воллі, схопивши ложку і розкидаючи липку масу на Ем-Джея. — І пісеньку співаємо: «Ebony and ivory live together in perfect harmony...» [2]
— Чувак, бляха-муха, та досить уже! — вигукнув Ем-Джей, так само сміючись і навіть не намагаючись захистись під «тіста», яке кидав у нього Воллі.
— І ось ми маєм гарнесеньке тісто, бвахи, — заявив Воллі.
Кадр змінився; у ньому з’явилися Воллі та Ем-Джей, перед якими на столі лежала велика грудка сирого тіста. Ем-Джей був по вуха у борошні, Воллі — чистісінький.
— А тепер візьмем цього бриднючка і дамо йому дрючка, — правив своєї Воллі, беручи качалку і б’ючи нею по тісту, — а тоді наріжемо з бриднюка манюніх пиндиків.
Він дістав форму для пряничних чоловічків і притиснув до тіста.
Знову зміна кадру; тепер на екрані з’явилося кілька рядів акуратно вирізаних печивних чоловічків. Кожен мав на собі зірку Давида, дехто — ярмулку і пейси.
— О ні, — вихопилося у Робін, яка зрозуміла, до чого все йде. Страйк дивився без жодних емоцій.
— А тепер покладено пиндиків у піч і засмажимо як слід! — фальцетом оголосив Воллі.
Нова зміна кадру: Воллі поклав деко у піч, тоді намальована рука виставила регулятор температури на «пиндець як гаряче», а тоді з’явилися Воллі та Ем-Джей, які стояли перед столом, склавши руки. Воллі звернувся до Ем-Джея нормальним голосом:
— Бачив суботній матч?
— Так, Дроґба круто забив, — цілковито серйозно відповів Ем-Джей.
— А бачив, як Фуллер...
— Так, — озвався Ем-Джей. — Наступати людині на яйця — то не круто. Пауза; обидва молодики побарабанили пальцями по складених руках.
— Як там наші печивця, готові? — спитав Воллі у Ем-Джея.
— Та мабуть, — відповів Ем-Джей. Воллі глянув на годинник.
— Мабуть, хай ще пропечуться.
З’явився чорний екран і напис «1 годину по тому», а тоді повернулися Воллі та Ем-Джей. Вони стояли перед духовкою, з якої струменів чорний дим. Хлопці продовжували розмовляти, ніби нічого не помічаючи.
— ...пішов гуляти з бабусею, — розказував Воллі.
— Це класно, чувак, дуже гарний вчинок з твого боку. Знову пауза, а тоді Воллі:
— Так, ну тепер вже точно спеклися. — І він, кашляючи, відкрив духовку.
На відео з’явився великий план печивок, які згоріли до невпізнання; тоді камера показала Воллі та Ем-Джея, які з виглядом мовчазної поваги тримали у руках свої кухарські ковпаки, а за ними горіли свічки у менорі. Страйк зупинив відео і подивився на Робін.
— Що, не смішно?
— На якій планеті оце — сатира?
— Мабуть, ми надто дурні, щоб осягнути тонку іронію. Коли я дивився стрім у вечір після нападу, то випадково помітив, що у деяких фанатів Воллі імена закінчуються на цифри — вісімдесят вісім. Жарти про Голокост, ультраправі прихильники, зв’язок із «Чорнильно-чорним серцем»...
— Цілком зрозуміло, чому у МІ5 виникли питання, — сказала Робін.
— Отож. З іншого боку, Кард’ю може не розуміти, що зацікавив неонацистів. Є шанс, — додав Страйк, беручи у руки келих із пивом, — що він не вважає себе расистом, адже його найкращий друг має коричневу шкіру.
— Знаєш, якщо Воллі — Аномія, і його завербували до лав «Розполовинення» вже після створення гри...
— То зрозуміло, яким чином фанат став переслідувачем, ага, — кивнув Страйк. — Коли будеш переглядати акаунт Аномії на твіттері, зверни увагу на його політичні уподобання. МІ5, мабуть, уже все перевірили, але не думаю, що вони поділяться з нами висновками.
Робін зробила ще одну позначку у нотатнику.
— Але якщо йдеться не про члена «Розполовинення», — сказав Страйк, — то незрозуміло, чому творці гри так оберігають свою анонімність. Здавалося б, якщо це двоє хлопів чи дівчат, які зробили гру для власного задоволення, вони мали б нею пишатися. Річард Елґар гадає, що деанонімізація нашкодить Аномії, і з цим я погоджуюся, але чому саме? Чому його не цікавить слава?