— У певному сенсі Аномія здобув славу, — мовила Робін. — П’ятдесят тисяч фоловерів у твіттері і багато інтересу до того, хто це насправді. Такс має тішити самолюбство цієї людини.
— Ти права, але ми обоє чули Елґара: якби ця людина назвала себе на початку, то могла б справді зробити внесок у франшизу, тож чому вона цього не зробила? Плюс гра не монетизується.
— Якраз це зрозуміло, хіба ні? — спитала Робін. — Заробляти гроші на чужих персонажах — це порушення авторського права.
— Це правда, але я дивлюся під іншим кутом. Аномія і Моргаус кілька років працюють над грою і не мають з цього зиску. Отже, йдеться про людей, які мають багато вільного часу і не потребують грошей. Хто їх підтримує? Батьки? Платники податків?
— Існують професії, де не треба працювати весь час, — нагадала Робін. — Може, це самозайняті особи, чи вони працюють неповний день. Може, вони непогано заробляють, а це просто хобі.
— Але якщо у Аномії є робота, то, напевно, вона передбачає доступ до інтернету і можливість будь-коли користуватися телефон... а отже, бойфренд Еді, цей... — Страйк погортав нотатки, щоб уточнити ім’я, — цей учитель, Філій Ормонд, не підходить.
— А хіба ми розглядали такий варіант? — спитала Робін. — Чого б її хлопець її переслідував в інтернеті? А ще вони навіть не були разом, коли Аномія створив гру. Вона зустрічалася з Джошем.
— Люди нерідко грають в ігри з найближчими людьми в інтернеті чи зустрічаються з кимось, не знаючи, що вже бачили цю особу у мережі, — заперечив Страйк, — але я погоджуюся, Ормонд — не варіант. З іншого боку, він може розповісти, з ким Еді близько спілкувалася, кому довіряла... окрім тих, про кого ми вже чули. Отже, — Страйк знову взяв ручку, — я зв’яжуся з Ормондом, Катею Апкотт і тією зведеною сестрою, Катріоною. І незабаром, — провадив він, — ми встановимо стеження за Себом Монтґомсрі та Воллі Ка...
У Робін задзвонив телефон.
— О Боже, це ріелтор, — сказала Робін, раптом запанікувавши, і схопила телефон. — Алло? Енді?
На очах у Страйка напружений вираз на її обличчі змінився піднесенням.
— Серйозно? О, це просто чудово! Дякую! Так!.. Так, звісно так!.. Коли?
Ні, мені підходить... Так... Буду... Дуже-дуже дякую!
— Щось погане? — спитав Страйк, коли усміхнена Робін поклала слухавку.
— Квартира моя! Так! Слухай, я таки вип’ю. Працювати я сьогодні вже не буду.
— Я принесу, — запропонував Страйк, але Робін уже схопилася на ноги. Вибираючись з-за столу, вона нахилилася і поривчасто обійняла Страйка; її волосся засипало йому обличчя, у ніздрі вдарили парфуми, які він подарував їй на тридцятиріччя.
— Вибач! Просто я така щаслива! Тепер моє життя стане зовсім інакшим!
— Не вибачайся, — запевнив Страйк, поплескавши її по руці; Робін відпустила його і пішла до бару. Страйк зрозумів, що усміхається мов дурень, і сховав усмішку. Він досі відчував тепло тіла Робін, яке всього мить притискалося до нього.
20
Зміцнила гартом семикратним
Щит від врагів і від коханців,
Й ніхто не знає, на що здатне
Серце, заховане в сей панцир.
Мері Елізабет Кольридж,
«Щит»
Ігровий чат за участі п’яти із вісьмох модераторів «Гри Дрека»
<Модераторський канал>
<19 березня 2015 18.25>
<Присутні: Аномія, Серцелла>
Аномія: У нас досі до сраки нових людей, які хочуть у гру
Серцелла: правда?
<Хробак28 приєднався до каналу>
Хробак28: У мене був такий жахливий день
<Віліпечор приєднався до каналу>
Віліпечор: лол, хтось є зараз у твіттері?
Серцелла: ні, а що?
Віліпечор: #ВикопайтеЛедвелл у трендах
Аномія: так, я це бачив. Не смішно
Віліпечор: Я думав, ти обрегочешся
Аномія: я не хочу, щоб її викопали
Віліпечор: сподіваюся, у тебе не відросла совість, бвах?
Аномія: я просто хочу, щоб вона лежала в землі і гнила
Аномія: нам час зосередитися на дяді Хруню Ледвеллі
<Чортик1 приєднався до каналу>
Чортик1: хтось зараз сидить у твіттері?
Віліпечор: ми тут саме це і обговорюємо, це ж просто обісцятися як смішно, але Аномія іншої думки
Чортик1: це не смішно, це страшно. Що, як побачать її рідні?