— Чудово. А від Каті Апкотт є звістки?
— Ні, — відповів Страйк. — Я розмовляв з її чоловіком, який повідомив, що вона у Блея в лікарні. Склалося враження, що це його бісить. Вона так і не передзвонила. Мабуть, нагадаю їй сьогодні. Ну... вдалого твіттерування.
Був сонячний квітневий день, і коротка прогулянка до Ньюмен-стріт подарувала Страйкові нагоду закурити сигарету. Побачивши Страйка здалеку, Шах просто мовчки пішов вулицею, з чого Страйк виснував, що об’єкт перебуває в будівлі з виразно-хаотичним малюнком в основних кольорах на подвійних дверях.
Страйк саме думав, чи не засісти у вдало розташованій кав’ярні навпроти офісу, коли скляні двері прочинилися і Себ Монтґомері вийшов надвір.
Виглядав він точно так само, як і сотні інших молодиків, що ходили вулицями Фіцровії в обідню годину: середнього зросту, худорлявий, з доглянутою бородою, темним волоссям — довшим на маківці, а на скронях підстриженим, як у Воллі Кард’ю — і весь у чорному: в чорній футболці, чорному бомбері, чорних джинсах і чорних кросівках. Також Себ мав сумку-месенджер через плече і телефон у руці, на якому саме щось набирав. Страйк автоматично зазирнув до акаунту Аномії у твіттері, але там активності не було.
Страйк відзначив дивно розкутий вигляд Монтґомері, ніби в нього вже закінчився робочий день, хоча була тільки друга. Ця підозра підтвердилася, коли замість звернути у котрийсь із закладів по дорозі, Монтґомері зайшов на станцію метро «Ґудж-стріт». Страйк пішов за ним.
Скоро детектив зрозумів, що Монтґомері не збирається додому, бо він пересів на Північну лінію. Страйк зайшов у той самий вагон і навмисно став у кутку, спостерігаючи за відображенням Монтґомері у темному вікні. Молодик сидів, широко розставивши ноги, так що поруч було не сісти, і, здавалося, грав у щось на своєму телефоні, час до часу піднімаючи очі. Перед станцією «Гайґейт» Монтґомері сховав телефон у кишеню, закинув сумку на плече і рушив до виходу.
Страйк пропустив перед собою на ескалатор компанію молодих жінок, щоб не стояти надто близько до об’єкта. Щойно він опинився на рівні вулиці, у кишені завібрував мобільний: повідомлення від Барклея.
Кард’ю прямує на північ. Мабуть, Гайґейт
Монтґомері вийшов зі станції і зупинився перед високим, рано полисілим молодим чоловіком, який стояв перед входом. Джинси, сорочка й куртка незнайомця були непримітні; таку одіж міг носити як п’ятдесятирічний, так і людина під тридцять (десь стільки, на погляд Страйка, цьому персонажу і було). Монтґомері з незнайомцем потиснули руки — якось ніяково, хоч здавалося, що вони знайомі (Страйк почув фрази на кшталт: «як сам?» і
«давно не бачилися»). Детектив затримався всередині станції, бо було видно, що Монтґомері та невідомий чекають ще на когось — і не треба було великої проникливості, щоб здогадатися, хто цей третій.
Вже на станції, — написав Страйк Барклеєві. — CM тут, чекає на ВК. Пропоную привітатися і піти за ними разом.
За двадцять хвилин, коли Монтґомері та його співрозмовник уже вичерпали всі теми для розмови, з-за турнікетів вийшов Воллі Кард’ю у джинсах та футболці з написом «До біса спокій, загинь у бою й вирушай до Вальгалли». Побачивши Монтґомері та невідомого, він голосно промовив дреківським фальцетом:
— А ондо парочка бриднюків!
Решта двоє засміялися, хоч Страйку і здалося, що по обличчю високого молодика промайнула тінь остраху. Воллі та Монтґомері обмінялися складним реперським рукостисканням; невідомий його не подужав, всі засміялися, атмосфера трохи розрядилася. Трійця рушила кудись, і Барклей вийшов зі свого сховку.
— Маю честь говорити до пана Шерлока Великі Яйця? — тихо спитав у Страйка Барклей.
— Вітаю, пане Тартан Дванадцятидюймовий, — озвався Страйк. — Ходімо?
І вони пішли слідом за об’єктами, які бовваніли ярдів за двісті попереду, прямуючи до якогось заздалегідь погодженого місця.
— Чим займався Кард’ю? — спитав Страйк.
— Та дідько його зна. Цілий день сидів удома, — відповів Барклей. — Мо’, вони ото зібралися на місце злочину? Далеко звідси до цвинтаря?
— Недалеко, — озвався Страйк, звірившись із телефоном, — і прямуємо ми саме в той бік.
— А лисань хто такий?
— Гадки не маю, — сказав Страйк.
Поки йшли за компанією молодших чоловіків, Страйк знову відкрив твіттер Аномії. Нової активності не було; останній твіт Аномія написав близько одинадцятої ранку, прокоментувавши особу терориста, який підірвав бомбу на Бостонському марафоні.