------------------------------
Аномія @AnomieGamemaster
Хаха мамка Джохара Царнаєва каже, що він «кращий з кращих» Так, є чим пишатися, сука тупа
10.58 дп 9 кві 2015
------------------------------
Троє молодиків, за якими йшли Страйк та Барклей, крокували вулицею з георгіанськими будівлями, а тоді звернули у двір великого пабу з білими стінами й еркерами, що називався «Червоний лев і сонце». Серед чагарників у горщиках стояли дерев’яні столи та лави. Повагавшись, компанія вирішила сісти надворі. Високий лисань зайшов до пабу, щоб купити першу порцію пива. Страйк сів за стіл неподалік від об’єктів, а Барклей сходив по напої. Крім них, у пивному саду була ще літня пара. Обоє мовчки читали газети, а їхній пес породи кавалер-кінґ-чарльз-спанієль сопів біля ніг.
— Зовсім облисів бідаха, га? — почув Страйк слова Кард’ю; той мав досить гучний голос, щоб було чути за сусіднім столом. — Того разу хоч три волосини начесати міг.
Монтґомері засміявся.
— А ти шо? Досі в тому... що ви там робите, мультики?
— Цифрові ефекти, — відповів Монтґомері; його вимова видавала приналежність до середнього класу. — Так.
— Ї**в останнім часом пристойне м’ясце?
Почувши це, літні власники пса породи кавалер-кінґ-чарльз-спанієль підняли очі, а тоді поспіхом повернулися до своїх газет.
Монтґомері знову засміявся, але цього разу стриманіше.
— Так, я... маю дівчину. Ми живемо разом.
— Та нашо воно тобі треба? — удавано обурився Воллі. — Ми ж ровесники!
— Ну не знаю, — відповів Монтґомері. — Ми так добре... а, ось і Нільс.
Страйк визирнув з-за телефона, яким буцімто була поглинута його увага. Через дорогу до пабу йшов велетень з нездоровим кольором обличчя, довгим білявим волоссям та неакуратною цапиною борідкою. Новоприбулому було за сорок; на ньому була широка рожева сорочка, шорти-карго кольору хакі та брудні біркенштоки, а зросту він мав під два метри. Поруч крокував хлопчик, — напевно, його син: обоє мали широкі роти з піднятими кутиками й очі з опущеними кутами та навислими повіками, через що їхні обличчя скидалися на маски. Хлопчик був на зріст як Себ Монтґомері, але його непевна дитяча хода навела Страйка на думку, що хлопець має менше років, ніж здається: одинадцять чи дванадцять.
— Чорт, — сказав Воллі, — і Брама того з собою припер. А Пез де?
— Нільс! — вигукнув Монтґомері, коли високий підійшов. — Як сам?
— Радий зустрічі, Себе, — усміхнувся Нільс, потискаючи Монтґомері руку. Він говорив із ледь помітним акцентом, і Страйк, згадавши, що власник мистецької резиденції Норт-Ґров нідерландець, виснував, що бачить перед собою саме його. — І тебе, Воллі. Привіт, Тіме! — додав він, коли високий лисань вийшов із дверей пабу з трьома кухлями у руках.
— Привіт, Нільсе, — сказав Тім, поставивши напої на стіл і потиснувши йому руку. — Привіт, Брамс.
Хлопчик його проігнорував.
— Воллі? — спитав він високим, тремким, збудженим голосом. — Воллі?
— Що? — спитав Воллі.
— Грай у гру, бвах!
— Так, — силувано всміхнувся Воллі. — Дуже добре.
— Я тебе дивлюся на ютубі!
— Так? — без ентузіазму озвався Воллі й розвернувся до Нільса. — Пез не прийде?
— Ні, він там чимсь зайнятий, — відповів Нільс. — Чи кимсь, — додав він.
Воллі та Себ засміялися, але Тім стояв із кислою міною.
Барклей приніс безалкогольне пиво собі та Страйкові. Тепер детективи перекидалися порожніми нерозбірливими фразами й далі прислухалися до значно гучнішої розмови групи, за якою стежили. Мобільний Себа лежав поруч із його кухлем, решта взагалі не витягала телефони. Страйк поглядав на твіттер Аномії, але там так само нічого не відбувалося. Коли Нільс пішов купити собі пива, Брам лишився за столом і весь час пищав фразочки Дрека, що чимдалі дужче бісило Воллі.
— Дрек самотиться й нудикує! А ви всі пиндики! Грай у гру, бвах!
— Він обожнює Дрека, — надав цілком зайве пояснення Нільс, повернувшись за стіл, і дав Браму колу, а тоді склав свої велетенські ноги під стіл. — Що ж... гадаю, настав час для тосту? За Еді — і за одужання Джоша. Жоден з трьох молодиків не чекав тосту. Лисуватий Тім навіть почервонів, ніби почув щось неймовірно обурливе. Однак всі троє випили, а тоді Монтґомері спитав:
— А як у Джоша справи, ти не чув, Нільсе?
— Так, я вчора говорив з Катею. Всім вам вона передавала вітання. Вона у розпачі. У Джоша вся ліва половина паралізована, — Нільс показав на собі, — а справа він нічого не відчуває. Спинний мозок не розірвано, але ушкодження серйозні. Його стан має назву. Це синдром.